Квітну неділю по-іншому називають Пальмовою неділею, бо Йоан (12.13) каже: “Узяли пальмове гілля”, хоча. без сумніву, люди різали галузки оливних дерев, бо Христос увійшов до Єрусалиму з Оливної гори. Де фініки не ростуть, там використовують лише оливні галузки. У нас, оскільки й оливні дерева не ростуть, зрізають вербові.
Однак пригляньмося до євангельського тексту свята…
Контекст: після чуда воскресіння Лазаря, Господь подався до Витанії і урочисто увійшов (в’їхав) до Єрусалиму. Численні юдеї увірували в нього (11,45), що звичайно не сподобалось первосвященникам. Народ Ізраїлю сприймає Ісуса тепер як нового Царя, сина Давида і тому віддає йому почет як цареві стелячи галузки пальм під ноги. Однак перед тим Ісус був на вечері, де Марія помазала Господу ноги миром. У 4 стиху 12 глави написано за Юду, що мав зрадити Ісуса.
Багато хто вважає, що зрада Юди – це клеймо, ні – це вибір! Юда міг і не зрадити Господа, якби не захотів! Часто, коли людина грішить, хоче спихнути вину на когось: на поганий світ, оточення, диявола врешті решт… тільки не на саму себе. Чому? Гординя не дозволяє. Одним із найбільших наслідків гріха є той, що робить людину щораз гордовитішою і зарозумілою. Це важка духовна недуга, яка не дозволяє душі побачити справжній свій жалюгідний стан. Пристрасть засліплює…будь-яка. Скажи людин,і яка матюкається – не матюкайся, чи тому, хто грішить постійно нечистотою – не роби цього…
Не допоможе! Чому..? Бо людина засліплена. Тільки ласка Божа може її просвітити. Юда був засліплений пристрастю грошолюбства. Апостол каже: “Грошолюбства – корінь усякого зла”. Юда був злодій (12,6)… Можна бути близько Ісуса, більше того Його “Апостолом”, але водночас бути далеко від Нього… Однак любов і милосердя це допускає… Ісус чекав на покаяння Юди, але… бережімо себе, не повторімо долю Юди.
Цей час Великого Посту був нам Господом перед усім даний щоб ми покаялися і навернулися, побачили у собі панівну пристрасть і хоча б її старалися подолати, викорінити. В когось це може бути грошолюбство так як в Юди, в когось гордість, у ще іншого блуд, тощо. Тома Кемпійський у “Наслідування Христа” пише так: “Хочемо, щоб інші люди цілком виправилися, а самі не хочемо поборювати свої вади”. А поборювати їх треба, бо наслідок один може бути – це невірність, зрада Ісуса, так як це бачимо на прикладі Юди Іскаріотського…
Чого Ісус очікує сьогодні від кожного з нас, що хоче побачити? Вербові галузки? Це зовнішнє…Ісус хоче побачити зміни на краще у мені, у тобі, у всіх людях: відвернення від гріха, оплакування їх, плоди каяття і також галузки, але галузки чеснот…
Збувається пророцтво Захарії (9,9):
Так говорить Господь: “Радуйся, дочко Сіону! Викрикуй, дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці”. Однак первосвященники цього не добачають, від них це закрите.
Хто ж міг би подумати у той час, що Ісус, прийнятий з такими виявами честі, за декілька днів стане тут як винуватець, засуджений на смерть? Однак так буває, світ швидко замінює О с а н н а на Р о з п н и!
Св. Альфонс стверджує, що ми є так нерозумні, що для якоїсь честі наражаємось на небезпеку втрати душі, неба і Бога…
Перший приклад Ісуса у цьому святі: покора.
Єрусалиме, оце Твій Цар прибуває до тебе покірний і лагідний. Не бійся; не прибуває, щоб над тобою царювати і посісти твої багатства; прибуває повний милосердя і любові, щоб тебе спасти і через свою смерть дати тобі життя.
Чи Ісус радів цими окликами: Осанна! (12,13) спитаєте ви? Ні, на жаль. Свята Фаустина пише: “Ісус дав мені пізнати, скільки Він терпів у цьому тріумфальному поході. Осанна – відбивалося в Серці Ісуса відлунням – розіпни” (Щ. 1028).
А в ще іншому місці Щоденника пише так: “Господь дав мені зрозуміти, як у цей час страждав (…) Серце Його було пересичене невдячністю” (Щ. 642).
Про що це все свідчить? Про велику зіпсованість людини, яка може в один момент прославляти Бога, гарно себе поводити, а в інший – тяжко згрішити – іншими словами плюнути на Ісуса…
Але Господь це знає, і від цього не відхрещується, бо каже: “О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?” (Мр 9,19).
