Сьогоднішній євангельський уривок розповідає про два зцілення, вчинених Ісусом: зцілення двох сліпців та вигнання біса, що спричиняв німоту. Геракліт Ефезький сказав: “Якби сліпого запитали, що таке зір, він відповів би, що це сліпота”. Зрячі фарисеї були сліпцями, бо не пізнали Сина Давида.
Сліпі ж його уздріли, не маючи змоги бачити. А все тому, що сліпі чують інакше, ніж зрячі люди. Фарисеї так часто говорили, що має прийти Месія, що не чули слів самого Месії. Людині не дано говорити і слухати одночасно. Наша увага неодмінно пропадає. Я про те завжди кажу на уроках дітям. Сліпці ж вслухалися в слова проповіді Христа і серцем побачили, що це той, про кого говорять фарисеї, Син Давида.
Впадає в око те, що колишні сліпці не послухалися суворого наказу Ісуса про те, щоб нікому не говорили про те, що сталося. Не все легко виконати з того, чого від нас хоче Господь. Чи можна докоряти людям, що отримали чудесне зцілення і хочуть поділитися з іншими тією радістю? Як можна втримати в собі радість від такого дорогоцінного дару – споглядати красу сотвореного світу?
Інше зцілення, про яке розповідає уривок – зцілення біснуватого. Німий почав говорити, спричинивши велике замішання: одні дивувалися Божій силі, а інші осуджували Христа, що він робить зцілення та виганяє злих духів за допомогою нечистої сили. Навколо нас завжди знайдуться люди, які знайдуть нас за що обвинувачувати. Але будьмо певні, навколо є і повно інших людей. Христа ніколи не зупиняло те, що про нього думають інші. Чи це не слушна нагода запитати себе: скільки разів ставалося так, що через думку інших людей ми не зробили справді чудових справ, які справді хотіли зробити?
