Оксюморон? Аж ніяк, якщо взяти дослівний переклад цього слова, а не те, що ним підмінюють у сучасному світі. З грецької воно означає «добру смерть». І вже не смертоносний заштрик недобросовісних медиків спадає на думку, а спеціальні молитви, які на своїх зібраннях читають члени певних молитовних братств нашої Церкви. Однак ще задовго до їх створення християни розуміли важкість і важливість цієї миті. Тому, як все важке і важливе, вона знаходила своє відображення в Літургійній Традиції, ставала предметом молитви Церкви.
«Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині» (Од 14,13), – означує добру смерть Святе Письмо. І пояснює далі: «Так! – говорить Дух, – нехай відпочинуть від трудів своїх, бо діла їхні слідують за ними» (Од 14,13). Або плід, про який Ісус каже як про ознаку справжньої єдності з Ним: «Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро» (Йо 15,5). А от з тим, якими є наші плоди, якраз і починається трудність.
Бог протягом усього нашого життя по-всякому сприяє, аби наша лоза родила добрі грона (пор. Іс 5,2), викликає у нас «і хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Флп 2,13), а лоза часто родить кислі грона (пор. Іс 5,2). Поряд з добрими чи гадано добрими ділами нас супроводжують наші пристрасті та гріхи. Аж до смерті. І якщо не покаємось, то й далі.
Церква вчить, аби не втратити спасіння, в момент смерті потрібно бути в стані освячуючої благодаті, який повертається Таїнством Покаяння. Потрібно бути в єдності з Христом у Євхаристії, Який сказав: «Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Йо 6,56). Без Божої благодаті ми ні доброго нічого зробити не зможемо, ні покаятися. Тож «просіть, і вам дасться» (Лк 11,9). Щоб були «повні плодів праведности, що їх маємо через Ісуса Христа на славу й хвалу Божу» (Флп 1,11), щоб Життєдавець відчинив двері покаяння, щоб Богородиця наставила на стежки спасіння (з тропарів Утрені, які готують нас до Великого Посту і провадять крізь нього).
Про заступництво останньої в момент смерті часто просимо у змінному каноні Повечір’я. І не тільки просимо, а й роздумуємо над тим, з якими труднощами тоді зустрінемось, і як важливо бути до цього готовим. Згадуємо: «Ти моя тепла і тверда охорона у всьому житті, Пренепорочна» (глас 1, субота, 5 пісня канону), «бо визволяєш мене від многих бід» (глас 1, понеділок, 5 пісня канону) і тому з упевненістю можемо просити про подальшу поміч: «Ти визволи мене від бісів у годину смерті моєї; Ти і після смерті упокой» (глас 7, вівторок, 6 пісня канону).
Бо, як каже молитва на завершення п’ятнадцятої катизми Псалтиря: «Страшне і грізне місце маю пройти, коли розлучуся з тілом, і стрінуть мене численні понурі й люті демони». Зустріч, від якої кров стигне у жилах. Легковажно було б іти на неї непідготованим та незахищеним. Тому у цій же молитві просимо: «Господи, даруй мені сльози каяття, єдиний, благий, милостивий, щоб ними я тебе умолив, щоб ти очистив мене перед кінцем від усякого гріха… не передай мене тим, що будуть знущатися наді мною, нехай не поглумляться наді мною вороги мої».
А, повертаючись до канону Повечір’я, нагадуємо, що надійною помічницею і підтримкою на останній, як ми кажемо, дорозі є Богородиця. І хоч, «чинячи ж гріхи, ніскільки не соромлюсь» (глас 6, середа, 8 пісня канону), «у лінивстві прожив я життя, окаянний; нині наблизився до дверей смерті і, ворожих наклепів жахаючись, взиваю до тебе: визволи мене від цих спокус, щоб я прославляв тебе, спасенний» (глас 5, вівторок, 3 пісня канону).
З вірою і надією звертаймося про заступництво: «Не переставай, Всенепорочна, благати Чоловіколюбця нашого, щоб Він дарував нам остаточне прощення гріхів» (глас 6, вівторок, 7 пісня канону). Не переставаймо й самі молитися про добру смерть для себе та тих, кого любимо, «і одержимо приготовлені небесні блага і невід’ємну радість» (глас 6, вівторок, 7 пісня канону).
Василь КАЛИТА
