Про впалих ангелів, які ведуть нас до згуби

Читай також

  • Тома Аквінський ― Ангельський Доктор
  • Молитва до Духа Святого
  • Бути з Богом, який нізащо тебе не покине 
        • Про впалих ангелів, які ведуть нас до згуби

          Здається, колись – і то не надто давно – священики “лякали людей пеклом”. Ну, принаймні, дехто розповідає таке. Кажуть це, а між рядками звучить погано приховуване задоволення, що оте “лякання” нарешті закінчилося. Навіть більше, вони, як здається, ще й недвозначно натякають на те, що вищезгадане “лякання” було ні чим іншим, як справжнім спотворенням євангельської ідеї, і що завдяки Богові сучасне проповідництво зійшло з цієї тупикової дороги. Я – щиро кажучи – не до кінця вірю в те, що колись священики головно лякали нас пеклом, і в те, що нині про загрозу осуду й вічних мук не говорять узагалі. Ну, і ще хотів би висловити сумнів, що нагадування про існування пекла й чортів не відповідає духові Євангелія.

          Тому прагну сьогодні розказати трохи про пекло та тих, хто ним керує. Може, навіть більше про них, аніж про саме пекло. Без “лякання” – даю слово, вдаючись до цитат вчених-богословів. Бо вважаю, що про це треба говорити невпинно і, можливо, нині ще голосніше, ніж у давнину.

          А багато століть тому сам святий Амвросій, високодуховний єпископ Мілана, коротко сказав: “Земля й повітря аж рояться від ангелів і демонів”. ТРЕБА бачити цю двоєну. Щоби правильно оцінювати світ і людей та щоб ефективно діяти, намагаючись досягти певних змін.

          А ще треба пам’ятати, що – як сказано у Святому Письмі – сатана колись називався Люцифер, що можна перекласти як: “Син ранку”. Пророк Єзекіїль вкладає в уста Бога ось такі слова, адресовані до володаря Тиру: “Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси. […] Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість […] Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу” (Єз. 28:12,14-15,17). Хіба ж ці слова не є характеристикою – сповненою жалю й докорів – упалих ангелів?..

          А впали вони на початку часів. Унаслідок їхнього бунту утворилася велика прогалина в досконалому ділі створення. Данте підрахував, що падіння збунтованих ангелів відбулося через двадцять секунд після їхнього створення й було спричинене гордістю Люцифера, під впливом якої він не зміг дочекатися часу, коли отримав би досконале знання. Як цей конфлікт міг виникнути в сповненому досконалости Божому всесвіті? Святий апостол Павло називає його тайною беззаконня (див. 2Сол. 2:7). І так воно, мабуть, уже й залишиться: то одна з найбільших таємниць нашої віри. Хоча… Хоча не зовсім. Доклавши трохи зусиль, можна зрозуміти, що могло підштовхнути до такого вибору декого з ангелів. Святий Августин про причини диявольського вибору написав таке: “Коли шукаємо причин нещастя злих ангелів, цілком слушно приходимо до думки, що, відвернувшись від Найвищого Буття, вони звернулися до самих себе, хоча найвищим буттям не є. Хіба можна назвати цю ваду інакше, ніж ГОРДИНЕЮ? А прецінь, «початок гордині являє собою гріх» (Сир. 10:13)”. Нехай ці слова про гординю звучать у наших вухах якнайдовше. А найліпше – постійно: “ГОРДИНЯ – ЦЕ ГРІХ”.

          Уже згадуваний Біллі Ґрем каже цілком чітко: “Прагнення сатани замінити собою Бога, як володаря всесвіту, могло бути закорінене в гріхові жадібности й гордині. А отже, гордий сатана був пожадливий, хотів чогось, що йому не належало. Майже кожна війна, яка будь-коли точилася, розпочиналася через жадібність. Джерелом війни на небі й на землі між Богом і сатаною, без сумніву, було то саме прагнення – прагнення заволодіти тим, що належало Богові”.

          Тут мені згадалося коротке, але промовисте оповідання, якоїсь старої книжки:

          “Жив собі один пустельник, який виганяв злих духів і запитував їх:

          – Що вас проганяє – пости?

          – Ми ані не їмо, ані не п’ємо, – відповіли.

          – Чування?

          – Ми не спимо! – відказали.

          – Пустельне життя?

          – Ми самі живемо в пустелі, – промовили.

          – То що ж вас проганяє?

          – Ніщо нас подолати не може, окрім смирення, – відповіли”.

          О, як варто про це пам’ятати!..

          Та все ж, повернімося до падіння ангелів. Бог подарував спасіння впалим людям, але відмовив у ньому впалим ангелам. Чому? Можливо, тому, що, на відміну від Адама і Єви, яких спокусив сатана, ангели впали тоді, коли ще не було злого духа, а отже, ніхто “ззовні” не міг спонукати їх до гріха. Може, саме тому їхній гріховний стан уже назавжди залишиться незмінним, гріх їхній не буде прощено, а самі вони не зможуть осягнути спасіння.

          Зрештою, мабуть, цього й не хочуть. Вони зацікавлені – і то дуже – у тому, щоби потягти за собою в безодню осуду та вічних мук і нас. Які засоби використовують задля досягнення цієї мети? Ох, їх аж занадто багато. Жорж Бернанос[1], видатний французький письменник, так описав дії злого духа: “Він спрямовує наше мислення на хибну дорогу, затьмарює уяву, збуджує тіло й кров, майстерно використовує наші власні суперечності, змушує нас помилково відчувати радість, поглиблює наш смуток, фальшує дії й плани, ховаючи за ними приховані наміри”. А святий Вінсент де Поль[2] додає: “Диявол чинить усе, що в його силах, аби перешкодити нам молитися, бо добре знає, що коли він перший займе нашу душу порожніми думками, то керуватиме нею цілий день”. Один з хитрих підступів сатани в тому, аби відвернути нашу увагу від допомоги, яку дарує нам Бог для боротьби зі силами зла.

          Сатана часто діє й так, що, поставивши запитання, пробуджує сумніви. А сумніватися в правдивості Слова Божого смертельно небезпечно! Хіба ж не бракує нині християн, сповнених сумнівів? Хіба ж не живемо в часах панування воістину сатанинської діялектики у величезній кількості сфер людської діяльности, людського мислення й почуттів?

          Позаяк, ціле XX століття видається сьогодні епохою панування сатани у світі. Хіба ж точно відомо, наприклад, яким був уплив демонічних сил на ідеологію й політику Гітлера, Сталіна, Пол-Пота, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена?

          Або хіба ми до кінця знаємо, наскільки сильно злий дух впливає на сучасну політику? Дозвольте знову процитувати неоціненного Білла Ґрема: “Сатана, упалий князь небес, вирішив воювати з Богом аж до смерти. Він – майстер своєї справи, який збільшував масштаби нищення впродовж усіх століть, відколи вперше відмовився підкорятися Богові. Його дух «Я буду» діяв через те, що він відчував величезну ненависть до Бога, яка повністю пожирала його, унаслідок чого в книгах людської історії й з’явилися трагічні сторінки. […] Доти, доки світові лідери й політики не зрозуміють справжньої природи цієї війни, вони й далі залишатимуться сліпими провідниками сліпих. Їм може лише видаватися, що вони вирішують суперечності цього світу. Однак, ми не знайдемо остаточного вирішення найбільших проблем світу, поки не буде закінчено цю духовну війну”.

          На щастя, правдою є й те, що, як пише святий Августин, хоча “диявол хотів би дуже часто шкодити, він не може цього робити, бо його силу було підпорядковано іншій, вищій Силі. Якби диявол справді міг завдати стільки шкоди, скільки хотів би, то на землі не було би жодного праведника”. Підбадьорює нас і Бернанос: “Хоча ворог дуже хитрий, його надзвичайно вирахувана злість не здатна досягти душі, хіба що підступом, так, як місто здобувають, отруївши його джерела. […] …Але все сильно поперевертавши, поки що так нічого й не знищив”.

          Не забуваймо, що сама Біблія свідчить, що Бог пообіцяв нам допомогу в наших духовних конфліктах, у нашій боротьбі з дияволом. Отож, ми не самі в цьому світі, сповненому сатанинських впливів! Адже Біблія навчає, що нам було дано Святого Духа, щоби вів і укріплював нас. Окрім того, кількасот разів згадує, що Бог розпоряджається незліченною кількістю ангелів. Ба більше, наказав їм, щоби допомагали Його дітям у боротьбі з сатаною. Те, що говорить нам про ангельську допомогу Слово Боже, повинно бути для нас джерелом утіхи й сили за будь-яких обставин. Якщо це не так, то – воістину – щось недобре діється з нашою вірою…

          А наприкінці послухаймо історію, яку розповів нам стародавній християнський письменник. Одного дня авва Ісидор, пустельник, у супроводі преподобного Мойсея, якого певний час спокушав демон нечистоти, ступив на дах своєї пустельницької оселі. “Поглянь на захід!” – промовив Ісидор до свого гостя. І той, подивившись туди, побачив там величезну кількість демонів, що з диким галасом готувалися до бою. Після цього пустельник знову звернувся до свого гостя: “Поглянь на схід!” Мойсей помітив там незліченні ряди ангелів, загони небесних сил, що блищали сильніше, ніж сонце. “Ті, яких ти бачив на заході, – сказав пустельник, – це ті, що атакують святих; а на сході перебувають ті, котрих Бог послав святим на допомогу. Визнай, що перевага – як щодо кількості, так і щодо сили – на нашому боці”.

          Пам’ятаймо, що так воно і є насправді. Але також не забуваймо ніколи, що пекла треба боятися, хоча за жодні скарби не можна керуватися лише страхом!

          Джерело

          Читай також

        • Тома Аквінський ― Ангельський Доктор
        • Молитва до Духа Святого
        • Бути з Богом, який нізащо тебе не покине 
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.