Дуже часто перешкодою для того, щоби зважитись стати хрещеними батьками, є не духовність, а фінансові аспекти. Як бути з цим?
Буває, що нам пропонують стати хрещеним батьком чи матір’ю. Та нам не дуже хочеться. Відмовляти чи ні? Перш ніж відповісти, варто подумати, а що це взагалі означає бути хрещеними батьками.
Як виникла роль хрещених батьків?
У перші віки християнства кожен, хто хотів прийняти хрещення, ставав катехуменом і розпочинав довге приготування до прийняття цієї тайни.
У цих приготуваннях, звичайно, супроводжувала його вся спільнота, але призначали також окремого «опікуна» катехумена. Саме він дбав про те, щоб людина, яка готується, належним чином пізнала Євангеліє, правди віри, принципи християнської поведінки, опікун відповідав на його запитання і навчав.
І саме він врешті засвідчував усій спільноті, що катехумен готовий охреститися і стати «законним» християнином. Такого “опікуна” найчастіше називали “свідком”.
Йшлося не про те, що він був свідком самого хрещення, а всього процесу дозрівання до віри. Тому він був свідком, який разом з катехуменом докладав праці для народження у вірі і який через служіння «народив» його. Тому ми говоримо про “хрещеного батька” – того, хто “народжує дух”.
Яка роль хрещених батьків сьогодні?
З часом ця роль “опікуна”, свідка стала розвиватися із поширенням звичаю хрестити маленьких дітей. Оскільки ми хрестимо крихітних, але ще не свідомих людей, весь процес дозрівання до віри, до її розуміння, визнання та практикування триває багато років після хрещення дитини.
Природно, що завдання залучення до віри взяли на себе батьки. Це просто стало частиною виховного процесу, покладеного насамперед на них. Обов’язок хрещених батьків – “допомогти батькам” у цьому завданні. Як саме?
Якщо вони хочуть допомогти у “народженні віри”, то, звичайно, повинні мати її самі. Перше завдання хрещених батьків – піклуватися про власне духовне та таїнственне життя та про свої стосунки з Богом. Якщо вони цього не роблять, то вони просто шахраї, тому що заявляють про свою готовність взятися за виконання завдання, яке вони насправді не в змозі виконати.
Неможливо передати комусь те, чого у вас немає. Тож, якщо ви не молитесь, не приймаєте таїнств і не плануєте справжніх змін у цьому напрямку, не ставайте хрещеними батьками, бо ви лише ошукаєте маленьку людину та її батьків.
Звичайно, було б чудово, якби ви, окрім турботи про власне духовне життя, регулярно бачились зі своїм хрещеником та його близькими. Це чудова і безцінна можливість зміцнювати один одного свідченням віри.
Було б незайве цікавитися духовним розвитком вашого хрещеника. Разом з батьками шукайте шляхи, щоб наблизити його до віри. Великим і безумовно неймовірно плідним починанням буде ваша спільна молитва за дитину, а потім разом з нею. Таким чином, ви створите навколо неї атмосферу віри, в якій він «засвоїть» її природним шляхом.
Однак не завжди це буде можливо. І тому ваші особисті стосунки з Богом тут важливі, адже бувають моменти, коли молитва за вашого хрещеника та його батьків залишається єдиним, що ви можете зробити для них як хрещений батько чи матір. Наприклад, коли ви не можете підтримувати часті, регулярні контакти або коли цей контакт взагалі з якоїсь причини розривається.
Вімовляти чи ні?
Немає простої відповіді. Багато залежить від конкретної ситуації. Те, що перешкоджає багатьом з нас бути хрещеними батьками, – це часто не стільки духовні зобов’язання, скільки «фінансові» зобов’язання перед дитиною. Однак варто розуміти, яким є покликання хрещених батьків. І дуже часто неважко зрозуміти, якою є мотивація батьків, які обирають вас для цієї ролі.
Дійсно складною є ситуація, коли існують серйозні сумніви щодо того, чи зможемо ми чимось допомогти батькам дитини, які практично живуть як невіруючі і, здається, не збираються передавати живу віру своїй дитині. Якщо є сумніви, варто про це говорити відкрито:
“Я дуже радий і т.д. Я бачу свою відповідальність як хрещеного батька таким чином: (…). А ви? Що це означає для вас? Якщо я хочу бути батьком вашої дитини, я певною мірою беру на себе відповідальність за це. Але це також означає, що я набуваю і певних прав – наприклад, права виступати за духовне та таїнственне життя дитини до її свідомого вибору. Я не ображуся, якщо ви передумаєте і оберете когось іншого.”
З іншого боку, особливо якщо батьки «наполягають», краще, щоб дитина мала хрещеного батька, який би «принаймні» молився за неї, аніж просто особу, яка надаватиме фінансові ресурси у «особливих випадках». Молитва завжди залежить від нас. Ніхто не може перешкодити нам у цьому.
Адаптація Тетяни Трачук
