Я вже якось писала про те, що 8 років тому я мала померти.
Ніхто не міг поставити точний діагноз, лікарі перекидали мене один одному, а я просто гаснула кожного дня. Закінчилось тим, що мене відправили додому писати заповіт.
Я не знала що далі робити і впала у жахливий відчай…
Одного дня, я сиділа в центрі в міста і подумки молилась. Мені було прикро покидати цей світ так рано. Навколо ходили задоволені веселі люди – ви ж знаєте яким класним буває Львів у теплі літні вечори?…
Раптом бідно вдягнутий слабозрячий мужчина підійшов до мене і дав мені флаєр центру “Рафаїл”…
Там було написано, що скоро їде паломницький тур на Святу Землю.
Я глянула на дати – тур припадав на мій день народження та іменини у вересні. Я розцінила це як знак. Окрім того, ціна була цілком адекватна.
Я поїхала додому взяла гроші і купила тур. Це була остання надія. Де як не на Святій землі можна отримати зцілення ще й на свій день народження?…
Мені було дуже зле в поїздці. В турі було ще десятки людей, вони здивовано дивилась мене, бо очевидно було що зі мною щось не так…. Я безмежно дякую тим людям, які тоді підтримали мене і прийняли мене в тому стані…. Ми з ними досі спілкуємось.
Поїздка була супер насичена, ми об’їздили майже всі визначні святі місця. На свій день народження я була на гробі Господньому… Але все було як в тумані… Мені було дуже зле.
8 вересня, як раз на іменини Наталії, ми поїхали на річку Йордан.
Перед тим я поговорила зі священником. Я розповіла йому всю свою історію… В той момент моє життя було абсолютно зруйнованим і я втратила усі цінності, фізичні, матеріальні, духовні… (то був реально крах по всіх фронтах життя)
Він довго мовчав. А потім сказав: “Я не знаю чому це сталось з тобою… Мені чомусь згадалась історія про Йова, яки й втратив усе. Але не віру в Бога…”
У очах священника я не бачила жалості до мене і страху: мабуть він вже не раз когось сповідував в останній раз….
Ми приїхали на річку Йордан. Все було таким буденним. І туристичним… Жодного натяку на чудеса, святість, урочистість…
І сама річка була зовсім не така, як я собі уявляла.
Мілка, брудна, каламутна….
І тепла….
Організатор сказав, що нам треба вдягнутись в купальники та довгі білі сорочки. Ми всі так і зробили.
Усі увійшли в воду…
Священник читав молитви. Це символізувало відновленні таїнства хрещення.
Потім хтось плавав, хтось фоткав, хтось робив селфі.
Я стояла в стороні. І дивилась на воду…
Священник покликав мене до себе і сказав, що він не знає чим мені допомогти. Але спробує почитати наді мною якісь спеціальні молитви…
Ми відійшли в сторону. Я схилила голову і молився поруч зі мною.
Цей момент власне на фото… Одна чудова людина таємно сфоткала мене. І я безмежно вдячна за цю особливу знимку. Бо інших фото я не маю. В ту особливу поїздку, я не брала жодних фотоапаратів. Мені було не до того…
Після того ми поїхали на гору Блаженств, де колись Ісус казав Нагірну проповідь.
Тоді на горі Блаженств я нарешті якось цілковито та внутрішньо змирилась з усім.
«І нехай буде воля Твоя…».
Я вже збиралась йти, як раптом мене пронизало таке дивне відчуття, що ніколи не відчувала: ейфорія, спокій, радість… Блаженство! Так, власне, блаженство!
А ще неземний спокій і радість. І якесь неймовірне почуття схоже на БЕЗМЕЖНЕ ПРИЙНЯТТЯ ТА ЛЮБОВ.
Я не люблю вживати слово любов, воно якось дуже заїжджене і спаплюжене. Але здається воно найближче по означенню.
“Може це мій втомлений хворий мозок видає якісь глюки”?, – промовила в мені моя раціонально-наукова частина.
Я ж за освітою хімік-біолог-науковець. Все має бути логічно.
Але інколи вистачає миті, щоб забути життя, а деколи не вистачає життя, щоб забути мить…
Чуда зцілення не сталось в момент. Мені й далі було зле.
Але коли я повернулась до Львова, моє життя закрутилось зовсім по-іншому… Люди, події, різні можливості… І через рік ніхто не міг повірити, що я була приречена…
Дуже часто в нашому житті трапляється важкі випробування. Важко в цей час вірити… Але це єдиний шлях…
Колись я говорила з однією віруючою і дуже мудрою людиною чому людям важко повірити. І вона сказала: “найважче повірити в Бога власне біологам, як ти. Бо біологи хочуть все раціоналізувати і люблять почуватися творцями..”.
Так є. Часом нам дуже важко прийняти, що є Вищі Сили і є Творець.
Наше роздмухане его не дає нам це зробити…
В подяку за зцілення, вже 8 років я займаюсь благодійністю.
І за цей час бачила неймовірно велику кількість історій, які прийнято називати чудесами…
Я підтримую людей у важких ситуаціях як вода, яка тримала мене під час молитви зі священником. Як десятки людей, які може не усвідомлено, але підтримували мене на моєму шляху…
В житті ми творимо не тільки себе. Ми творимо один одного…
На землі Бог приходить до нас в різних образах: словах, думках, молитвах, діях, в людях, подіях і можливостях.
Не в стовпах Світла і голосу з Неба, як малюють на картинках.
І лише наш вибір: почути Його, прийняти чи відкинути.
Він не приходить насильно. Природа Світлих Сил інша.
Вони приходять, коли ти кличеш їх.
Коли твоє серце готове…
Життя не проста штука, але варто завжди пам’ятати: “Не кажи Всевишньому: “В мене велика біда”. Скажи біді: “Зі мною Великий Всевишній”.
Це сказав не Ісус, а суфій Румі тисячу років тому, який жив в Туреччині.
Чесно, чим далі, тим більше я бачу, що суть усіх релігій все зводиться лише до тих самих речей: любові, прощення, прийняття, радості і вдячності.
Річка Йордан – вода – це символ, що змиває з нас бруд, гордість і упередження, негатив, біль і жалі. Це можливість зупинитись і очиститись.
Йордан може ти в Тайланді, чи Алясці. Львові чи Новій Зеландії.
Це може бути Амазонка чи річка Марунька.
Суть в іншому.
Суть в очищенні. Фізичному і духовному.
Чисте серце підноситься вгору. Чисте серце чує голос Світла.
“Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога”.
І цей процес справа лише твоя та Господа. Ця мить дуже інтимна… І в кожного свій унікальний шлях.
За ці 8 років в мене не раз були труднощі. Втрати. Біль. Відчай…
Бог не казав, що шторму не буде.
Але з Богом ти не зможеш потонути… Я вірю і знаю, що ми більше ніж наше тіло. А наше життя більше, ніж матеріальна матриця…
