Важко знайти здорову людину, бо такої очевидно не має на цілому білому світі, яка, будучи психічно здоровою та при тверезому розумі, сказала би, що їй подобається страждати або що вона сама добровільно шукає страждання!
Однак, на жаль, кожна людина на певному етапі свого життя зазнає різних страждань (фізичних та духовних, моральних чи психологічних), яких часто уникнути не можливо.
І напрошується справедливе запитання: що ж робити перед лицем страждання? Як поводитись?
В час страждання дуже важливо просити в Бога, щоби дарував нам здатність поглянути на довколишню реальність, включно із стражданнями, Його очима та з перспективи Вічності!
Переживати неминуче страждання – це немов би брати участь в практичному семінарі на тему: «ЯК НАВЧИТИСЬ НЕСТАНДАРТНО МИСЛИТИ ТА СПРИЙМАТИ РЕАЛЬНІСТЬ ЗГІДНО З ЛОГІКОЮ БОГА».
Читати, роздумувати та інсталювати Слово Боже – це вчитись мислити як Бог, любити як Він і сприймати страждання як ВІН!
Тож нехай Господь дарує нам здатність заглянути крізь наші страждань у Вічність, щоби відчути присмак Неба!
«Царю небесний» та ПСАЛОМ 21 (22)
Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.
Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю.
Таж ти – святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих!
На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх.
Взивали тебе й спасались, на тебе покладались і ганьби не зазнавали.
А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу.
Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою:
„Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”
Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.
На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій.
Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому.
Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали.
Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає.
Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі.
Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти.
Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги,
всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають.
Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають.
Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу.
Вирятуй від меча мою душу -із собачих лап мою єдину.
Спаси мене із левиної пащі -від рогів буйволових мою убогу.
Я сповіщу моїм братам про твоє ім’я, хвалитиму тебе серед громади:
„О ви, що боїтеся Господа, його хваліте; нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля!
Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, – слухав.”
Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться.
Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!
Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів;
Господнє бо є царство, він над народами панує.
Йому одному поклоняться всі тії, що в землі спочивають; перед ним упадуть ниць усі тії, що сходять у могилу. І душа моя для нього житиме;
моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдеш – ньому родові;
прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!”
Отець Володимир МІСТЕРМАН
