Нині мій фронт – це слово, надія, краса, єдність, освіта, підтримка

Читай також

  • Чи потрібно прощати ворогів за знущання та вбивства?
  • Час війни
  • “Коли руйнуються основи, що може праведник зробити?” (Псалом 11, 3)
        • Нині мій фронт – це слово, надія, краса, єдність, освіта, підтримка

          Війна вмонтувала у моє серце сейф. Туди заховала все вразливе. Назовні лишилося тільки те, що не проб’є куля. Вогнетривке і незламне. А так жити непросто.

          Емоції нікуди не зникли. Вони болять, шумлять, киплять, але не можуть вийти. Тиснуть на стіни того сейфу, але випускати їх страшно. Інколи просто втрачається зв’язок з тим, що всередині. Лунає фраза: “давайте після війни”.

          Після війни почну знову відчувати. Знову плакати по-справжньому, а не скупо, бо нема умов для сліз. Знову усміхатися так, щоб і устами, й очима. Знову дозволяти собі на справжність – бути слабкою, втомленою, лінивою, безпорадною. Знову бути тією, яка потребує допомоги, обіймів, відпочинку, тиші, прогулянки, розмов ні про що. Знову читати дитячі книги, слухати пісні, від яких впадаю у підлітковий вік, робити собі фотосесії зі смішними мармизами.

          Так багато всього війна перекреслила як те, що не зараз. Не нині. Недоречне. Не на часі.

          Але жити у такому сейфі – це обкрадати себе з життєво необхідного ресурсу.

          Я потребую того всього, що відклала на “після перемоги” вже сьогодні. Бо інакше перемогу зустріне та я, котра не зможе нею радіти. Бо всі емоції у сейфі стануть такими ж знеціненими, як гроші під час дефолту.

          Сьогодні знайду те, чим буду радіти. Сьогодні буду шукати можливості прожити день на повну. Сьогодні розпакую забуті коробки спогадів з часів “до війни”, бо це все наповнює життям моє сьогодні. Сьогодні говоритиму, співатиму, гулятиму, плануватиму життя, хай там що буде завтра. Бо як на хлібі і воді довго не проживеш, так само і пісне життя, заморожена радість не допоможе перемогти бодай на тому фронті, на якому борюся я.

          Нині мій фронт – це слово, надія, краса, єдність, освіта, підтримка. Я буду писати, ділитися добром, буду справжньою без фальші, моралізаторства, без поверхневого християнства, побожної косметики, порожніх солодких фраз.

          Я дуже вірю в перемогу. В те, що наше військо сьогодні є супергероями в очах цілого світу. В те, що наш народ ще ніколи не був таким єдиним, як нині. В те, що Бог є у кожному з нас і творить з нас таких людей, які були у Його задумі ще до гріхопадіння. І я молюся за те, щоб ми вистояли до кінця, бо там точно перемога. Нappy end.

          Сестра Зоряна Антонія ШЕПЕТИЛО

          Читай також

        • Чи потрібно прощати ворогів за знущання та вбивства?
        • Час війни
        • “Коли руйнуються основи, що може праведник зробити?” (Псалом 11, 3)
          • Оціни

            [rating-system-posts]