Неділя Розслабленого (Євангеліє від Йоана 5,1-15)
Сьогодні автор четвертого Євангелія розповідає нам про сцену біля басейну в одній з дільниць Єрусалиму. Усе відбувається в суботу, тобто в заслужені вихідні. І замість того, щоби бути місцем відпочинку, де запрацьовані мешканці Єрусалиму та околиць могли б провести вихідні біля води, це місце більше нагадувало прийомний покій травматологічної лікарні: «там лежало безліч хворих, сліпих, кульгавих та розслаблених» (Ів. 5:3). І Ісус проходив поруч. Міг би йти собі далі, бо певне спішив до синагоги, адже на дворі шаббат, і після молитви, хтось точно запросив його в гості на смачну юшку з пампухами та кошерні п’ятдесят грам. Але ні, замість того, щоби чемно та побожно святкувати вихідні, понесло його у святу суботоньку саме до калік. Завжди йому «везе» влипнути в якусь халепу, і зазвичай в шаббат.
Ба, він сам шукає цих «пригод». Ісус завжди є серед проблем та напастей. Там, де є щось, що потрібно «вилікувати», «нагодувати», «очистити», «звільнити», одним словом, зробити людей більш щасливими, повернути їм втрачену гідність і найголовніше – навчити їх не боятися життя і самотності, сказати їм, що вони не самі. Так, Він завжди там. Фарисеї, тобто ті, хто вважався «духовними» лідерами, берегли «традицію» і слідкували, щоби всі вилизані та причесані стояли чемно у синагозі з побожно складеними ручками… Їм було до одного місця, чи має людина що їсти і де спати, чи ходить до школи чи має роботу у великому місті. Вони не роздавали гуманітарку і напевно не ходили по басейнах, їх цікавило лише одне питання, чи сьогодні раптом не субота, і, якщо так, то що саме дозволене-недозволене у календарі побожного послідовника Тори Моше? І хоча навколо басейну було «багато сліпих та глухих», немає гіршої сліпоти чи глухоти, ніж та, яка не бачить і не чує іншу людину, не хоче її зрозуміти. Ісус знає про духовну сліпоту фарисеїв та книжників. Так часто трапляється, що духовні лідери усіх епох нею хворіють. Але сьогодні не вони в центрі нашої уваги.
Головне питання, яке пролунає біля води: «Чи ти хочеш одужати?» (Ів. 5:6) Ісус бачить хворого чоловіка, який практично все своє життя лежить у тому богом забутому місці, але Бог про нього не забув. Якраз навпаки. Прийшов до нього, руйнуючи собою ж написані правила поведінки у день, який Він сам назвав святим, щоби запитати чи хворий хоче бути здоровим. Видавалось би, що за дурне питання. Звичайно, що відповідь буде «Так!» Але як читаємо у цьому фрагменті, відповідь була зовсім інша. У цьому богом-забутому місці той чоловік забув про самого себе, зовсім забув, чого він хоче від життя. Усе, що він зміг витиснути з себе у відповідь на питання Ісуса, на це, ймовірно, найголовніше питання, яке почув у своєму житті – це побідкатися на своє життя та поскаржитись на інших, яким справи немає до нього. Так, це підсумок 38 років його жалюгідного існування: «Я не знаю чого я хочу, але точно впевнений, що у всіх моїх злиднях винні інші». Але він не чує питання! Зовсім не про це питав Ісус. Бо не це Його цікавило. Він хоче почути, що ще залишилось у серці того чоловіка і чи він не втратив за всі ці роки контакт зі своєю душею, чи не перестав мріяти та будувати плани на майбутнє… І саме тому, що хворий був зациклений на тому, що думають інші, Він його оздоровлює і каже, щоби він носив своє ложе разом з собою. А це точно не сподобалось духовним провідникам. Демонстративне носіння своїх проблем у святий день на зло всім іншим і говоріння правди, часом дуже незручної, про бажання серця, яке приховане у серці ніколи не подобалось духовним лідерам. Але цього шукає Ісус. Лише це його цікавить серце людини.
І тому, це питання скероване до тебе і до мене, до нас, які часто так само зациклені на думці інших, здобуваючи собі рейтинг на тому, що про нас кажуть…замість того, щоби жити щиро та по-справжньому, відповідаючи своїм життям на поклик серця, на мрії, на прагнення… «Чого ти хочеш?»
