21 червня Львів попрощався з 27-літнім Героєм Артемом Димидом — сином отця Михайла Димида, першого ректора Львівської богословської академії (тепер УКУ), капелана Майдану, викладача Українського католицького університету, та Іванки Крип‘якевич-Димид, відомої іконописиці, правнуком історика Івана Крип’якевича та священника й скрипаля Артемія Цегельського, що сім років провів на засланні в Сибіру. Воїн загинув на війні, у бою біля Донецька від мінометного вогню.
На похороні мама Артема Іванка Крип’якевич-Димид заспівала синові останню колискову.
Отець Михайло Димид на похороні свого сина Артемія звернувся такими словами:
«Я вижив!», ― останні слова, які промовив Артемій. Це дуже важливі слова, які мають нас заохочувати до життя з вічної перспективи. Життя на цій землі, яке продовжуються у вічності. Ми маємо роздумувати про смерть, яка є частиною нашого життя. Хто боїться смерті ― не може бути воїном, не може бути добрим патріотом. Тому нам треба бути відважними і жертвувати собою. Це є життя.
Герої вмирають… Але герої дають нам насіння, яке і мученики Церкві дають. І на основі цього насіння народжуються нові покоління. Нові ідеї, нова сильніша відвага, нові перспективи ― більші за ті, які були попередньо. Оце є сенс тих слів ― «я вижив».
Я запрошую кожного і кожну жити життя двома ногами на цій землі. Все робити для свого вдосконалення, щоб краще допомагати своєму ближньому. А з іншого боку жити з перспективи людини, сотвореної Богом ― перспективою вічності. Мати крила, щоб вміти літати на Небесах, крила, щоб одного дня, коли Господь Бог покличе нас до нового життя, бути готовими і літати високо-високо…
