Боже милосердя і прощення піднімає нас із духовного паралічу

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Боже милосердя і прощення  піднімає нас із духовного паралічу

          Євангеліє (Мт.9,1-8) говорить про ГРІХ і ХВОРОБУ. Дає рецепт не тільки оздоровлення, але й зцілення!

          «Дієвою речовиною», яка піднімає нас із духовного паралічу і дозволяє ходити просто, – є Боже Милосердя і Прощення!

          «І от прийшли до Нього, несучи розслабленого; Ісус побачивши їхню віру…»

          Ті, які принесли товариша на ношах, і віра яких стала причиною чуда, не бояться робити все можливе для того,, щоб допомогти своєму другові. Шукають спосіб, щоб «поставити на ноги» того, кого люблять. І твердо вірять, що Той, до кого звертаються, їм допоможе.

          Дуже часто ми також хочемо допомогти тим, кого любимо. Хочемо допомогти їм встати з «постелі недуги»… Але що ми їм радимо? До кого радимо звернутися за допомогою?

          Врешті, як часто, ми ставимо їх перед Ісусом у наших щоденних молитвах?

          Чи, може, ми хочемо  вирішити всі життєві проблеми однієї «магічною таблеткою»?

          «Сину, відпускаються тобі твої гріхи».

          Насправді, причиною наших душевних немочей, отої невдоволеності життям і духовним паралічем – є гріх…

          Гріх, який нас сковує, блокує, паралізує!

          Часто наші гріхи збивають нас із ніг. Уже сама пам’ять про них знесилює нас. І часто ми не вміємо, чи то не можемо, чи то не хочемо прийти до Ісуса власними силами. Розслаблений (з Євангелія) принаймні дозволив, щоб йому допомогли – друзі принесли його до Ісуса.

          Ми ж, часто втікаємо з нашим гріхом у самотність.

          Часто все закінчується тим, що ми розводимо руками. А ще частіше – виявляємо агресію, як механізм самозахисту.

          Так важливо вслухатися в те, що Ісус Каже розслабленому. Ісус Каже до нього (до мене) – сину. Ісус не починає з гріхів. Спершу називає сином і дочкою, навіть якщо я собі міг думати, що вже не маю права так називатися… А вже потім відпускає гріхи!

          «Встань, візьми твоє ліжко й ходи»

          У Таїнстві Покаяння ми віднаходимо власну гідність. Гідність ти,х хто покликаний не повзати чи лежати, а стояти і ходити просто!

          Бог не втомлюється прощати! Нема такого гріха, якого Він би не міг простити! Нема такого «розслабленості», з якої Він не міг би нас підвести!

          Його Прощення і Милосердя є панацеєю від «гріховного паралічу»!

          Він є тим МилоСердям! І ми всі Його потребуємо!

          Отець Роман ДЕМУШ

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.