Молімося сьогодні, щоб Господь Бог зцілив невірство кожного з нас, щоб Він зробив нас отим живучим гірчичним зерном, яке, навіть падаючи в землю, не гине, а проростає…
Коли матимете віру, як зерно гірчиці (Мт. 17, 20).
Преосвященний владико Степане!
Всечесні та преподобні отці!
Любі парафіяни нашого Патріаршого собору!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України та світу, які зараз моляться з нами за допомогою нашого «Живого телебачення»!
Дорогі діти! Дорога молоде!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє Боже слово вказує нам на Христа, який щойно зійшов із Таворської гори. Матей описує в сьогоднішньому євангельському читанні наступну після Преображення подію. Той, хто стежить за читаннями Євангелія впродовж року, мабуть, уже знає, що ця подія вже звучала під час Великого посту. Ми вже чули про те, як Христос приходить і зцілює цього причинного сина нещасного батька.
Проте опис, який нам сьогодні подає Матей, є особливим і відрізняється в певних деталях від того, як ту саму подію описують євангелисти Марко та Лука. Оберімо за тайноводителя сторінками цього євангельського читання самого Івана Золотоустого, який допоможе нам відкрити глибину Божого слова і особливого дару, що його нам хоче сьогодні передати Господь Бог.
Іван Золотоустий звертає нашу увагу на фразу Ісуса Христа про віру, хоча б про таку маленьку, як гірчичне зерно. Можливо, серед присутніх небагато є тих, які бачили гірчичне зерно. У нашій кліматичній зоні ми не завжди маємо нагоду спостерігати, як росте рослина гірчиці. Проте Золотоустий вказує нам, що це зернятко гірчиці справді маленьке, незамінне і менше від інших видів насіння. Проте воно має в собі якусь дуже велику життєву силу. Зародок цього зернятка своїм живчиком перевершує всі інші зерна, навіть більші за розмірами. Рослина гірчиці, крім того, дуже швидко росте. Тому в іншому місці Христос порівнює Царство Небесне з гірчичним зерном: «Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі. Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках» (Мт. 13, 31–32).
Навіть більше, Іван Золотоустий каже, що тим євангельським гірчичним зерном є ніхто інший, як сам Господь Ісус Христос. Бо саме в Ньому на горі Тавор учні бачили повноту божества, яка спочиває в людському тілі. Саме в Ісусі Христі є цей зародок життя вічного, який Він, як Син Божий, приніс із собою для людства.
У чому ж полягає зміст зцілення цього причинного сина? Слід зауважити, що, коли батько благає про необхідність цього зцілення, Христос каже гостру фразу: «Роде невірний та розбещений… доки Мені з вами бути? Приведіть Мені його сюди!» (Мт. 17, 17). Що має на увазі Христос? Коли людина втрачає зародок вічності, — який на початку створення в неї вклав Творець, вдихнувши свого Духа, — тоді вона стає невірною і розбещеною, подібною до насіння, що втрачає зародок. Таке насіння, позбавлене життєвої сили, є порожнім і приречене на загибель. Воно носить у собі смерть, бо ніколи не проросте, не дасть плоду, початку новій рослині.
Той син, будучи навіженим, опанованим злим духом, мав ознаки втрати зародку вічності. Зло, яке в ньому оселилося, пожирало його зсередини. Така людина має бажання вічності, але не має можливості його здійснити і тому шукає різні сурогати та замінники, щоб заповнити цю порожнечу. Неустанна жага за вічністю, за повнотою життя починає кидати цю особу в крайнощі. Тому батько каже: мій син причинний і часто кидається то у вогонь, то у воду.
Що робить Христос? У чому полягає те зцілення? Христос знову повертає синові зародок вічного життя, яким є Дух Святий, Дух безсмертя, що Його прийшов обновити Спаситель у невірному і розбещеному людському роді. Адже коли людина знову отримує колись втрачене джерело, зародок вічного життя — лише тоді стане зціленою, тобто цілісною, повноцінною істотою.
Дорогі в Христі! Кожен із нас у Таїнствах Хрещення і Миропомазання отримав зародок вічного життя як дар спасіння, який ми маємо плекати, за будь-яку ціну його зберегти. Бо він починає керувати всіма іншими видами нашої діяльності — вростає в усі виміри нашого людського життя. А благодать Духа Святого, яка оновлюється в причасті Тіла і Крові нашого Спасителя у Таїнстві Євхаристії, стає зародком усіх інших наших думок та вчинків. І те життя вічне, про яке ми чуємо в сьогоднішньому Божому слові, — це не є щось, що почнеться після нашої смерті. Це дарується нам уже сьогодні. Цей дар вічного життя, який ми, як християни, носимо в собі, розвивається і росте, коли ми молимося і постимо, виганяючи в такий спосіб порожнечу смерті, яку зажди заселяє злий дух. Тому каже Господь: «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17, 21).
Наділяючи оздоровленого юнака завдатком життя вічного, Христос водночас відкриває певне безсилля своїх апостолів. Вони питають: чому ми не могли його зцілити? Спаситель каже, що причиною стала їхня мала віра. Бо віра — це ніщо інше, як здатність плекати в собі цей дар вічного життя. Віра — неустанне зростання людини в благодаті Духа Святого і тоді вона стає плідною у своєму земному житті й плодоносить у житті вічному.
«Коли матимете віру, як зерно гірчиці» (Мт. 17, 20). По-особливому ці Христові слова розкривають свій зміст у теперішніх воєнних обставинах життя нашого народу і нашої Церкви в Україні. Війна все демаскувала, були зірвані всі маски, і з’ясувалося, хто який зародок носить у своєму серці: чи зради, малодушності, чи віри, що дає можливість кожному бути подібним до гірчичного зерна, котре проростає, і у гіллі щоденного життя пропонувати захист, прихисток усім тим, хто постраждав і потрапив у біду в умовах воєнного лихоліття. Спитаймо себе сьогодні: приймаючи важливі рішення, чим я керуюся, який зародок у мені промовляє, кого я слухаю, якої поради шукаю?
Молімося сьогодні, щоб Господь Бог зцілив невірство кожного з нас, щоб Він зробив нас отим живучим гірчичним зерном, яке, навіть падаючи в землю, не гине, а проростає. Бо закінчується сьогоднішнє Євангеліє Христовим словом про Пасху: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне» (Мт. 17, 22–23). Той, хто живе вірою, носить у своєму нутрі зародок воскресіння, не боїться смерті, не страхається, коли має переживати якісь труднощі, небезпеки цього життя, тому що в Ньому життя вже перемогло смерть.
Нехай милостивий Господь сьогодні дарує нам силу віри, якою можна все подолати і пережити. Нехай у нашому житті виявиться життєдайна сила християнської віри і зародок вічного життя зробить нас плідними тут, на землі, і в житті вічному. Амінь.
† Святослав
