«Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться» (Мф. 5:5).
Які парадоксальні, скандальні слова! Записані поряд з іншими блаженствами, вони, однак, кардинально від них відрізняються: інші блаженства благословляють моральну поведінку, прийняту згідно з доброю волею. А от до смутку ніхто не прагне, ніхто його не шукає. Ситуації, коли страждаємо, ми не обираємо. Як тоді розуміти ці провокуючі слова Христа?
По-перше, Ісус не каже: Блаженні, бо вони плачуть, – це було б нестерпним. А блаженні ті, що плачуть, ті, які перебувають у складній ситуації, «бо втішаться». Вони «втішаться» в майбутньому, не зараз, не одразу. Проте у випробуваннях, з якими стикаються, вони можуть жити певним щастям надії, щастям утіхи, яка прийде.
Можемо ствердити, що часто саме у момент труднощів ми знаходимо Бога, віримо і згадуємо про Його існування. Такими ми є: коли в нас усе гаразд, ми схильні забувати Господа, легко без Нього обходитися. Випробування може бути нагодою, яка змусить усвідомити, що ми призначені для іншої реальності, менш ефемерної і більш цінної; що Бог сам у Собі є найвищим добром, перлиною, скарбом, з яким ніщо не зрівняється.
Ісус хоче допомогти нам усвідомити, що ми ніколи остаточно не є в’язнями своїх проблем, що після ночі завжди настає світанок, вихід з тунелю. Звичайно, ми маємо на увазі життя, обіцяне нам Ісусом після останнього випробування, яким є смерть, вічне життя з Отцем, коли «витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло» (Одкр. 21:4).
Але ми можемо сподіватися полишити страждання «згори» не лише після смерті. Уже сьогодні Ісус може звільнити нас від нього або принаймні перетворити його зсередини, дозволити нам переживати його інакше, надати йому сенсу й утішити нас. Хіба не сказав Він: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:28-29).
Звичайно, випробування є завжди. Ісус не каже: якщо вірите в Мене, то звільнитеся і збережетеся від страждання, а каже: ви будете утішені. Випробування існуватиме далі, але з Христом, і ми матимемо силу через нього пройти.
Ми будемо «утішені»: хтось займеться нами і потурбується про нас, співчуватиме нам у болю, зрозуміє, підтримає, заспокоїть. Ми зможемо прибігти до Нього як дитина до мами, коли їй боляче, шукаючи в ній захисту і втіхи.
Без сумніву, ми продовжуємо страждати, наприклад фізично, але внутрішній біль зникає, адже його розділяє і несе хтось інший – Ісус. Його любов до нас і доброта, які ми відчуваємо, втішають нас, чинять «блаженними» або принаймні дарують нам мир, що виходить за межі болю, який ми переживаємо на власному досвіді. Тоді ми віднаходимо і зберігаємо надію.
Саме цим ми живемо у наших молитовних зустрічах. Тут немає жодного чуда: мовляв, молитимемось, то в одну мить проблеми зникнуть, і страждань не стане… Ні, ми переживаємо щось сильніше, щось правдивіше: ми молимося й отримуємо втіху й мир від того, хто любить нас більше, ніж будь-хто інший на землі, безконечно – від Ісуса.
