У проханні про Боже Царство пригадаємо собі все те, що ми раніше роздумували про вислів «Царство Боже». Цим проханням ми насамперед визнаємо пріоритет Бога: де Його немає, там нічого не може бути добрим. Де Бога не видно, людина занепадає, і занепадає світ. У цьому значенні Господь каже нам: «Шукайте насамперед Царство Боже та Його справедливість, а все інше вам докладеться» (Мт. 6:33). Цими словами встановлюється порядок пріоритетів людської діяльності, нашої буденної заховання поведінки.
В жодному разі нам не обіцяється якась казкова країна, що тече молоком і медом, за умови коли ми благочестиві або якимось чином бажаємо Царства Божого. Тут не передбачається жодного автоматизму функціонуючого світу, яким уявляла собі його утопія безкласового суспільства, коли все піде добре само собою лише через те, що скасована приватна власність. Таких простих рецептів нам Ісус не дає. Але Він встановлює, – як було сказано, – вирішальний пріоритет: «Царство Боже» означає «владарювання Бога», тобто визнання вищості Його волі. Ця воля творить справедливість, яку характеризує те, що ми приймаємо Божий закон, знаходячи в ньому критерій для закону людського.
Порядок пріоритетів, який Ісус тут нам задає, може нагадати нам про старозавітну розповідь про першу молитву Соломона після початку його правління. Там розповідається, як Господь з’явився вночі уві сні молодому цареві та дозволив йому висловити одне прохання, яке обіцяв виконати. Класичний людський мотив сновидіння! Що просить Соломон? «Дай рабові Твоєму розумне серце, щоб він судив Твій народ та розбирав між добрим та лихим» (1 Цар. 3:9). Бог його хвалить, бо він не просив, – як того можна було б сподіватися, – багатства, слави чи смерті своїх ворогів, ані довгого життя (2 Хр. 1:11), а справді найсуттєвішого: чуйного серця, здатності розрізняти добро і зло. Тож потім Соломон отримує і все інше.
Проханням «нехай прийде Царство Твоє» (не наше!), Господь хоче підвести нас саме до такого роду молитви та порядку наших бажань. Найпершим і найважливішим є серце, що слухає, щоб панував Бог, а не ми. Царство Боже настає завдяки серцю, що слухає. Це Його дорога. І про це ми мусимо постійно просити.
На основі зустрічі з Христом це прохання поглиблюється ще більше, стає ще конкретнішим. Ми побачили, що Ісус є Царством Божим в особі; де є Він, там є «Царство Боже». Так прохання про чуйне серце стало проханням про сопричастя з Ісусом Христом, проханням про те, щоб ми завжди ставали з Ним дедалі більше «одним» (Гал. 3:28). Це є прохання про справжнє наслідування, що стає сопричастям і чинить нас із Ним одним тілом. Ось як вражаюче висловив це Райнгольд Шнайдер: «Життя цього Царства – це продовження життя Христа в Своїх; у серці, яке більше не живиться енергією Христа, Царство закінчується; у серці, яке нею зворушується і перетворюється, воно починається… Коріння незнищенного дерева намагається проникнути в кожне серце. Царство є одним; воно панує лише завдяки Господу, Який є Його життям, Його силою, Його серцевиною…» (цит. вид., с. 31-32). Просити Царства Божого означає говорити Господу: «Дозволь нам бути Твоїми, Господи! Просякни нас, живи в нас; збери розсіяне людство в Твоєму тілі, щоб у Тобі все підпорядкувалося Богові і Ти зміг всесвіт передати Отцеві, щоб ‘Бог був усім в усьому’» (1 Кор. 15:26-28).
Із книги Йосифа Рацінґера «Ісус з Назарету»
