Коли почалася війна, папа-емерит був одним із перших, хто написав мені листа, хоча попросив не розголошувати цього. Це був лист зі словами глибокої підтримки. З першого моменту йому було чітко зрозуміло, хто — злочинець, а хто — його жертва. Папа в особистих молитвах був на боці України і всі ці місяці невпинно за нас молився.
Преосвященний владико Йосифе!
Високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Буквально в ці хвилини у Ватикані, у соборі Святого Петра, відбуваються жалобні, похоронні богослужіння. Сьогодні Вселенська Церква прощається з папою-емеритом Венедиктом ХVI і передає його в руки Небесного Отця. Ми єднаємося з усіх катедральних соборів нашої Церкви в Україні та світі вселенською прощальною молитвою із цим великим приятелем нашої Церкви та українського народу, супроводжуючи його до небесних осель нашого Господа.
Під час заупокійної молитви ми, з одного боку, сумуємо через розлуку з померлою особою, але з іншого — дякуємо Господу Богу за дар її життя, намагаємося пригадати особисті моменти спілкування з нею, збагнути весь дар Божої благодаті, який через неї отримали. Думаю, за деякий час Вселенська Церква вповні осмислить значення феномену папи Венедикта ХVI для Католицької Церкви другої половини ХХ — початку ХХІ століття. А ми вже можемо сказати, що мали особливу благодать бачити великого Учителя і Отця Церкви наших часів, одного із найглибших богословів, яким втішалася Церква в непростих обставинах сучасності.
Пригадую, як під час навчання в Римі ми ходили до Конгрегації доктрини віри на семінарські заняття з Катехизму Католицької Церкви. Тоді ще кардинал Рацинґера, який був натхненником і організатором праці над сучасним Катехизмом Католицької Церкви, видавався нам дуже делікатною, тендітною, немовби кришталевою, особою. Він таким лагідним, спокійним голосом, наче сором’язливо, умів говорити просто, доступно про надзвичайно складні речі. Ми бачили в ньому великого християнського мислителя і водночас покірну та скромну людину (багато студентів пам’ятає, як він пішки щодня ходив на роботу у своїй знаменитій беретці). Часом той, хто вважає себе за дуже розумного, має ваду зневажати інших, що не мають стільки знань. Папа Венедикт XVI був не таким — він умів поєднати висоту християнської мудрості з глибиною християнської покори.
Хочу сказати кілька слів про промову кардинала Рацинґера на Всесвітньому конгресі в Римі, який відбувся дещо згодом, у 2002 році, і був присвячений десятиліттю виходу у світ Катехизму Католицької Церкви. Я був разом із сестрою Луїзою Цюпою та отцем Тарасом Барщевським делегатом від нашої Церкви. Мені запам’яталося його пояснення про те, що Катехизм — це не підручник з богослов’я, а виклад віри Церкви. Промовець пояснював, чому сучасні богослови були розчаровані виходом цієї книги у світ. На його думку, це сталося тому, що Катехизм не містить приватних думок, поглядів, а передає мовою сучасної людини перевірену тисячоліттями віру Христової Церкви.
Папа Венедикт ХVI мав особливе довір’я до молодих людей. Можливо, це було пов’язано з тим, що, як професор, викладач, він довгі роки працював із студентством. Папа іменував мене єпископом, коли мені було лише 38 років. Він повірив, що я дам собі раду. Ще перед виїздом до Аргентини я потрапив разом з аргентинським єпископатом на візит «Ad limina apostolorum» («До апостольських порогів»). Яким лагідним батьківським поглядом він на мене дивився! Майже рік я був наймолодшим єпископом Католицької Церкви. Мені давало відвагу і силу йти вперед оте довір’я, яке Святіший Отець мені висловив.
Цю довіру до молоді він виявив і тоді, коли потвердив рішення Синоду нашої Церкви, який вибрав наймолодшого з-поміж себе єпископа на Главу Церкви. У неділю відбулася моя інтронізація тут, у Патріаршому соборі, а в середу ми [українська делегація] вже були в Римі на загальній аудієнції. Папа привітав нас українською мовою, і після цього вітання весь «український Рим», присутній на площі Петра, почав співати «Многая літа!». Святіший Отець, почувши це, перервав промову і підвівся. Ми всі пережили дуже зворушливий момент вияву великої поваги до нашої Церкви, яка воскресала, починала говорити молодим голосом до світу.
Коли почалася війна, папа-емерит був одним із перших, хто написав мені листа, хоча попросив не розголошувати цього. Це був лист із словами глибокої підтримки. З першого моменту йому було чітко зрозуміло, хто — злочинець, а хто — його жертва. Папа в особистих молитвах був на боці України і всі ці місяці невпинно за нас молився.
Так покерувала історія, що я був одним з останніх, кого він прийняв на аудієнції у своєму домі «Mater Ecclesiae» («Матір Церкви») у Ватикані. Добре пам’ятаю цю зустріч у середині листопада минулого року. Вже немічний, він пів години розпитував деталі про страждання українського народу. Розповідав, звідки дізнався про Україну і чого ще не знає. На завершення сказав: «Я, можливо, вже не можу багато робити, але практикую молитву. Будьте певні, що я молюся за Україну». Ці його слова і сьогодні звучать у моїх вухах.
Наша Церква мала в особі папи-емерита доброго батька, великого приятеля, який вмів радіти нашими радощами і боліти нашими болями. Якщо він був молільником за нашу Церкву і Батьківщину тут, на землі, то ми отримуємо потужного заступника на небесах. Я впевнений, що невдовзі Церква проголосить його Учителем Церкви, який, властиво, став мучеником за правду, свідком Христової істини у світі постправди.
У день похорону папи Венедикта ХVI просімо Господа Бога про його прославу. Вчора прийшло вже більше ніж двісті тисяч людей, щоб із ним попрощатися. Собор Святого Петра наповнило багато молоді, для якої в бурхливому, дивному, непевному світі папа був свідком чогось справжнього, автентичного, був учителем мудрої християнської віри, раціональності духовного життя. Ми сьогодні прощаємося з тобою, наш дорогий батьку, віддаємо тебе в руки нашого Небесного Отця і кажемо: «Вічная тобі пам’ять!».
† СВЯТОСЛАВ
