Ця притча про нас. Про те, як важливо бути відкритими і скромними 

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Ця притча про нас. Про те, як важливо бути відкритими і скромними 

          Сьогодні неділя про митаря і фарисея. Дехто з дослідників стверджує, що Ісус звертається цією притчею не до вчителів закону а безпосередньо до своїх учнів. Ймовірно це було пов’язано з тим, що апостоли, перебуваючи у винятковому статусі учнів Ісуса, почали почуватися надто ексклюзивно. Тут легко можна відчитати послання Христа своїм майбутнім послідовникам – членам Церкви. Інакше цей уривок Євангелія взагалі не було б сенсу ні читати, ні слухати.

          Отож цей текст звернений не до агностиків, атеїстів чи людей інших релігій а до осіб, які свято переконані у своїй духовній обраності.

          Звідси висновок: ми, що прийняли хрещення і увійшли у лоно церкви, що віримо у благодать таїнств ніколи не повинні дозволяти підкреслювати свій особливий богообраний статус перед людьми, що не вірять або моляться не зовсім так як ми.

          Якщо будемо щирі, то побачимо як часто на горизонті нашої релігійності з’являються почуття, якими було сповнене серце самохвального фарисея: бажання посідати особливий духовний статус, щоб інші нас вважали значимими, щоб ніхто інший, борони Боже, не міг посягати на наше місце .

          Нерідко духовні практики, яких вживаємо стають справжнім ідолом. Трапляється як значну міру несприйняття, підозрілості, критики викликають особи, релігійність яких не збігається з нашими вподобаннями, смаками чи конфесійними традиціями. Навіть якщо ми їх ще так-сяк толеруємо, але не більше. Про бажання прийняти людину у її духовній іншості стає для нас нездоланним бар’єром.

          Ця притча про нас. Про те, як важливо бути відкритими і скромними. У житті назагал і особливо тоді коли мова йде про те, що ми називаємо «духовне життя». У іншому випадку наш стосунок з Богом буде схожий на відштовхуючу мімікрію, у якої немає нічого спільного ні з Христом, ні з Євангелією.

          А тим часом нам залишаються, як важливий духовний орієнтир проникливі і змістовні тексти передпостового часу:

          «Як візничий на колісниці чеснот, думав поспішати фарисей, але піший митар, поєднавши зі щедрою Божою милістю смирення, швидше за лідійську колісницю біжучи, набагато його випередив».

          Отець Лука Михайлович

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]