#НазустрічРіздву. День 6. 20 листопада. Народження Христа приносить визволення людству і людині

Читай також

  • «Мамо, дякую за дар життя! Дякую, що навчила вірити в Бога», — Блаженніший Святослав у вітанні з нагоди Дня матері
  • Відбулися IV дні формування для молоді
  • «Пишучи вірш, молюся»: поезія семінариста про Україну, Бога та любов підкорила серця тисяч українців
        • #НазустрічРіздву. День 6. 20 листопада. Народження Христа приносить визволення людству і людині

          «З Єгипту я покликав мого сина» (Ос. 11, 1).
          Третє пророцтво, яке наводить євангелист Матей, описуючи події Різдва Христового (див. Мт. 2, 15), на цей раз походить від пророка Осії.

          Історичний контекст цього пророцтва такий: у VIII ст. до Христа, в якому до речі жили і діяли вже згадані пророки – Ісая та Міхей, Осія отримує від Господа натхнення і наказ кликати вибраний народ до покаяння. При цьому пророк Осія у своїх пророцтвах послуговується образами й висловами з подружнього і родинного життя. Особливо зворушливими є слова, коли Господь пригадує своєму народові про свою батьківську любов до нього і про те, як дотепер Він цей народ провадив, виводячи його з неволі і переводячи через пустелю до Обіцяної землі: «Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина. Що більше я їх кликав, то більш вони відходили від мене. Вони ваалам жертви приносили, кадили перед різьбленими бовванами. Я самий, я вчив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то я доглядав їх. Я притягав їх людяними мотузками, – поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти» (Осія 11, 1-4).

          Скільки ніжности, тепла, любови у цих словах, які Господь вкладає в уста пророка! Яким контрастом до цих запевнень і пригадок про любов, турботу й опіку Божу звучать слова про те, що чим більше Бог їх кликав, тим більше вони віддалялися від Нього! Але чи це не є гіркою правдою про нашу відповідь на Божі добродійства!? У нашому народі є прислів’я «Як тривога – то до Бога», – і це зрозуміло та природно, що ми шукаємо прихистку і помочі в моменти кризи і загрози; але друга частина: «А як по тривозі – то й по Бозі!» – каже про небезпеку забуття про Божі добродійства, коли небезпеки минають…

          Все ж, незважаючи на впертість і непослідовність свого народу, Господь не перестає кликати своїх улюблених дітей, бажаючи здійняти з них ярмо і пригорнути їх до свого люблячого серця так, як мама пригортає до грудей своє дитя, яке вона годує і про яке безнастанно піклується. Бог вірний у своїй любові до нас, навіть якщо ми є невірними!

          У згаданому пророцтві виразно знаходимо іще один момент, в якому тісно переплітається доля вибраного народу і доля Воплоченого Сина Божого. Подібно як свого часу Господь потужною рукою вивів свій поневолений народ з єгипетського рабства, так і тепер Бог Отець посилає свого Воплоченого Сина у Єгипет, щоб Його повернення стало започаткуванням нового пасхального переходу з неволі гріха і смерти до цілковитої свободи. Цей новий перехід завершиться Страсною п’ятницею й осягне свою повноту у Воскресенні Сина Божого Воплоченого. У Христі і з Христом увесь людський рід буде переведений від смерти до життя, від неволі диявола до свободи дітей Божих. Про цей перехід ми співаємо на Пасхальній утрені: «Воскресіння день, просвітімся люди! Пасха, Господня Пасха, від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, перемоги пісню співаємо».

          Святий Павло, пригадуючи християнам про духовне визволення, яке дарує нам Христос Спаситель, закликає пильнувати цього Божого дару свободи і під кормигу гріха не піддаватися знову: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1).

          Молитва: Господи Ісусе, Ти у своїй любові сходиш із небес на грішну землю, а потім мандруєш дорогами землі, шукаючи мене, заблукану овечку. Ти йдеш до місця мого поневолення, до мого особистого Єгипту, щоб принести мені світло надії, а відтак взяти мене за руку і вивести на волю, ціною власного життя. Ти в яслах на сіні простягаєш до мене свої долоні, як незабаром простягнеш ті самі долоні на дереві Хреста – з незмінною любов’ю і ніжністю, запрошуючи мене кинутись у Твої обійми, довіритись Твоїй любові і дати себе провадити дорогами життя. Мій Господи і Боже, дай мені завжди пам’ятати, що тільки у Тобі і в єдності з Тобою я можу віднайти правдиве щастя і свободу. Нехай Твоя десниця веде мене дорогами життя, нехай заведе мене до вічного життя! Амінь.

          Владика Богдан ДЗЮРАХ

          Читай також

        • «Мамо, дякую за дар життя! Дякую, що навчила вірити в Бога», — Блаженніший Святослав у вітанні з нагоди Дня матері
        • Відбулися IV дні формування для молоді
        • «Пишучи вірш, молюся»: поезія семінариста про Україну, Бога та любов підкорила серця тисяч українців
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.