Однією з важливих складових Форуму молодіжного душпастирства стала панельна дискусія «Молодь УГКЦ: вчора, сьогодні, завтра». Її учасниками були — експертка молодіжної політики Заступниця міністра молоді та спорту України 2020-2023 роки Марина Попатенко, виконавча директорка Національного українського молодіжного об’єднання Олена Подобєд-Франківська, голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отець Ростислав Пендюк, доктор канонічного права отець Мартина Хомів. Модерувала дискусію — Вероніка Дякович.
В онові дискусії були результати опитування, яке проводила Патріарша комісія у справах молоді УГКЦ. Перед тим детальний аналіз підсумків учасникам події представив доцент кафедри соціології Українського Католицького Університету Данило Судин.
Марина Попатенко: «Молодь прагне стати частиною трансформації Церкви»
— Молодіжна політика націлена на те, щоб почути молодь. Приємно було аналізувати дослідження, яке команда Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ провела перед Форумом молодіжного душпастирства. Цей аналіз дає можливість зрозуміти потреби молоді й сформулювати добрі відповіді. Бути почутими та реалізованими — цей найбільший запит молоді був актуальний до початку війни й залишається досі.
Із опитувань, які проводили на державному рівні, знаю, що майже 70% молоді хоче бути корисною Україні, ідентифікує себе українцями, не хоче звідси їхати. Також вони хочуть жити у своїх громадах і бути активними учасниками розвитку громад. Це свідчить про те, що наша молодь хоче стати частиною перемоги й відновлення держави.
Я побачила в цьому дослідженні об’єднаність цінностями й готовністю до спільнодії. Воно засвідчило, що наша молодь прагне стати частиною трансформації Церкви.
Реалізувати прагнення молоді можна за допомогою багатьох інструментів. Та я зупинюся на тому, про який неодноразово говорила з отцем Романом Демушем, — створення молодіжного центру, де буде можливість формувати спільноту, довіритися й отримати певну послугу — інформацію, просвітництво, навчання… Це основа, яка може забезпечити якісну молодіжну роботу.
Не маю сумнівів, що це вдасться реалізувати, адже саме з УГКЦ ми свого часу змогли провести цікавий експеримент — тренінг для молодіжних працівників, щоб зрозуміти, які інструменти допоможуть ефективніше залучати молодь.
Олена Подобєд-Франківська: «Виходьте за рамки й формуйте простори та середовища навіть там, де це не дуже підходить»
— Аналізуючи результати цього соціологічного дослідження, я побачила, що воно дуже чесне. І це захоплює! Адже немає сенсу опитувати, якщо не сподіваєшся почути відверту відповідь. Правду кажучи, в суспільстві нам бракує такої чесної розмови з молоддю про її потреби.
Те, що в опитуванні взяло участь сто людей, які були старші чи молодші зазначеного віку, демонструє, що вони потребували, аби Церква поцікавилася їхньою думкою.
Дуже помітним в результатах опитування є бажання молоді у формуванні просторів них молоді, де вона зможе бути залученою в процеси. Ця тенденція була дуже помітна. Опитані ділилися досвідом, коли хотіли реалізувати якийсь свій проєкт, але «наривалися» на хейт.
У цьому дослідженні видимою є потреба молоді у демократичному врядуванні й прозорому фінансуванні Церкви.
Переглянувши результати опитування, можу порадити виходити за межі Церкви. Щоб працювати не лише із дуже вмотивованими. Залучення різних категорій молоді допоможе досягти справжніх змін. В молодіжній політиці маємо приклади створення просторів, де тільки можна. Тому виходьте за рамки й формуйте такі простори та середовища навіть там, де, на перший погляд, це не дуже підходить.
Отець Ростислав Пендюк: «Творячи різні ініціативи в Церкві, ми не маємо забути, про те, хто ми»
— Я цілком погоджуюся з думками попередніх учасниць дискусії, та додам, що одна з проблем Церкви — це інформація. Як любить повторювати владика Венедикт Алексійчук, «Вміли зробити, а не вміли подати». Дискусія, яка триває в ці дні, викликає в мене відчуття дежавю. Насправді молодіжні центри в Церкві існують щонайменше 20-25 років, щоправда, не при кожній парафії. Та в усіх великих містах при парафіях є молодіжні центри. Також ми ще у 2001 році робили вишколи молодіжних лідерів. У той час громадський сектор лише починав дивитися в той бік.
Тому, переконаний, що дуже важливо, аби молодечий запал, який є у вас, дорога молоде, не використовувати лише для того, щоб створити щось нове, а працювати над тим, щоб доповнювати й розвивати те, що вже є. Так можна досягти значно вищих результатів.
Звичайно, потрібно творити нове, та важливо використовувати те, що вже є. Така синергія дасть потужніший результат.
І ще одне, на чому хочу наголосити, повірте у свої сили. Ми говоримо про створення молодіжних центрів, як інкубаторів, де молодь може творити. Тож, якщо у вашій парафії немає цього, то можете взяти на себе цю відповідальність.
Та, творячи різні ініціативи в Церкві, ми не маємо забути, про те, хто ми. Бо, якщо Церква перестане бути наповненою сеансами про Бога, то втратимо свою ідентичність. Церква є простором зустрічі людини з Богом і ми маємо завжди на цьому фокусуватися. Все решта — дуже важливе, але — додаткове.
Отець доктор Мартин Хомів: «Сам священник не будує спільноту, це роблять усі разом»
— Церква, кожен священник, теж хоче почути голос молоді. Я є священником 25 років в Архикатедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ в Тернополі й за весь час мені зробили лише одне зауваження. І це точно не означає, що я ідеальний священник.
Потрібно приходити до своїх парафіяльних священників і говорити, чого ви хочете. Живий голос священник швидше почує. Тому важливо взяти ініціативу у свої руки.
Відповідаючи на питання про те, що Церква може зробити для тієї молоді, яка виїхала за кордон, отець Мартин Хомів поділився власним досвідом, наголосивши:
— За межами України УГКЦ присутня 35 років. Ми маємо спільноти й парафії в усіх країнах Європи й навіть Південній Африці, в Африці, Абу-Дабі й на Гаваях. Важливо розуміти, що кожна з цих спільнот УГКЦ представляють Україну й уособлюють Церкву. Люди, які приходять там до Церкви, потребують, щоб діти, народжені там, мали контакт з Україною. Тому важливо, щоб вони почувалися, як вдома.
Варто пам’ятати: сам священник не будує спільноту, це роблять усі разом. На парафії можливо мати все, бо люди більше зацікавлені в значно більшому. Тож спільнотово там роблять багато без прямої участі священника. Першу в діаспорі українську церкву збудували у США в 1848 році. Цікаво те, що люди самі збудували храм, сформували спільноту, а тоді вже приїхав священник.
Одним із ключових питань, яке періодично виникало під час роботи на Форумі молодіжного душпастирства, стосувалося того, чи є конкретний план, щоб реалізувати напрацьовані рішення в життя?
Отець Ростислав Пендюк у дискусії про це зазначив:
— Цінність таких зустрічей, яку переживаємо в ці дні, у — у зустрічі. Найважливіше відбувається на ментальному рівні. Ви можете зробити щось спільне і цього не буде в підсумках події.
Ми створюємо простір, де Бог може діяти. Наслідки можуть бути цілком не прогнозовані завдяки тому, що ми зустрілися. Тому цінуймо це таїнство зустрічі.
Підготувала Наталія Павлишин