Филип приходить під смоковницю до Натанаїла, щоби і йому відкрити це джерело надії. У той момент Филип ще не знав багато про Ісуса. Але вже й те, що довідався, він був готовий повідомити іншим. Однак, Натанаїл зустрічає його з меншим ентузіазмом. Почувши про Назарет, він відразу відрубую тодішньою приказкою: «Хіба, може бути щось доброго з Назарету?» Чи не чується вам у цих словах певне розчарування? Чи не видається вам Натанаїл дещо пригніченим і зневіреним? Його слова і поведінка сильно контрастують із піднесенням Филипа. Виглядає так, що саме у момент приходу Филипа Натанаїл потребував того, хто поверне йому надію.
Сьогодні і ми часто потрапляємо у подібні ситуації. Ми зустрічаємося із розчарованими у житті людьми. Часто їхнє розчарування спричинене важкими життєвими подіями та стражданнями. Нерідко ми почуваємо себе безпорадними перед їхнім обличчям. Ми не знаємо всього. Ми не можемо відповісти на кожне їхнє запитання. Однак, ми можемо заявити про те, що знаємо. І це те, що робить Филип. Більше того, повідомивши цю радісну новину і натрапивши на несприйняття, він не розчаровується, не розпочинає щось доводити чи дискутувати, а просто пропонує Натанаїлові пересвідчитися самостійно. Він знає, що Ісус Христос, його Особа не може залишити байдужою жодну людину. Він також знає, що достатньо привести його до Месії.
Як важливо, щоб ми приводили інших до Христа. Для цього не потрібно великого вміння. Ми повинні просто мати відвагу проголошувати Христа там, де перебуваємо. Ділитися Христом з тими, хто трапляється у нашому житті. Це Бог доторкнеться до сердець. Приводити інших до Христа – це велика праця, яка часто робиться віч-на-віч. Филип привів Натанаїла, і вони вже разом послідували за Христом.
Зображення: взято з інтернет-ресурсу “Pinterest”.
