11 квітня 1945– відбувся арешт вищих ієрархів на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим, який ознаменував Хресний Шлях Української Греко-Католицької Церкви.
11 квітня 1945 року у Львові органами НКДБ було заарештовано найвище керівництво Української греко-католицької церкви: митрополит Йосиф Сліпий, єпископи Никита Будка, Миколай Чарнецький, Григорій Хомишин та Іван Лятишевський. Цей крок відбувся в рамках підготовки до “Псевдособору”, який відбувся менш ніж за рік у Львові.
Попри різні методи фізичного та морального тиску, глава УГКЦ Йосиф Сліпий відмовився підписати запропонований йому текст зізнання. Загалом допити митрополита Сліпого тривали 200 год., а єпископа Чарнецького – понад 400 год. Станом на 25 квітня 1945 р. лише в НКДБ у Львівській області перебувало у провадженні 27 кримінальних справ на 27 заарештованих духовних осіб та слухачів греко-католицьких навчальних закладів (серед них 20 священиків, 2 деканів, 4 семінаристів, 3 слухачів Львівської духовної академії).
Шлях митрополита Йосифа Сліпого
Вранці 11-го квітня 1945 р. Святоюрську гору й Собор оточив кордон міліції. У такий спосіб намагались ізолювати його мешканців та не допустити вивезення документації і цінностей. Увечері того ж дня, близько 19-ої години, велика група офіцерів держбезпеки увійшла до Митрополичих палат — Йосифу Сліпому вручили ордер на арешт №2520 від 11 квітня 1945 р. Слідча справа №148372. Звинувачення: агент Ватикану, організатор антисовєтської роботи уніатського духовенства, шпигун німецький. Слідство проводили в тюрмі на вул. Лонцького у Львові, звідти Митрополита-в’язня переправляють до Київської тюрми на вул. Лук’янівській (12 травня 1945 р.). Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ’я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг).
Шлях єпископа Никити Будки
11 квітня 1945 року Никита Будка разом з іншими єпископами Української греко-католицької церкви арештований більшовицькою владою. Його звинувачено в тому, що він викладав у підпільній семінарії, відправляв в 1939 р. панахиди жертвам більшовицького терору, агітував за відокремлення України від СРСР. Засуджений до 8 років таборів особливого режиму і призначив відбування терміну ув’язнення в Казахстані. Помер 1 жовтня 1949 р. «від серцевого нападу» у таборі Караганди, у віці 72 років. Місце поховання — невідоме
Шлях єпископа Миколая Чарнецького
Обшук під час арешту кир Миколая тривав 3⅓ год (з 21:00 до 0:20) при трьох свідках із співбратів-редемптористів. Митрополит Йосиф Сліпий у книзі «Спомини» подає таке свідчення: «У часі допитів водили мене на очні ставки з єпископом Чарнецьким, який впрост заявив, що він в совісті чується зобов’язаний, щоби виявити про екзархів, свячення і про адміністраторів та ще якісь справи. Він все виговорював, і тому його трактували досить легко». Впродовж року органи НКВС провели над Чарнецьким 600 годин допитів, врешті він, як і владики Йосип Сліпий та Микита Будка, отець Петро Вергун стали перед Військовим Трибуналом. Владику Чарнецького засудили до 6 років позбавлення волі та на 3 роки заслання. Помер 2 квітня 1959 р. у Львові, похований на Кульпарківському цвинтарі. У 1960-х роках, під час ліквідації кульпарківського цвинтаря, перепохований на Личаківському цвинтарі.
Шлях єпископа Григорія Хомишина
11 квітня 1945 р. Народний комісар державної безпеки УРСР та прокурор Львівської області затвердили рішення позбавити Г. Хомишина волі. Того ж дня працівник Станіславівського управління Народного комісаріату державної безпеки Свистун отримав ордер № 634 на арешт і обшук єпископа. 10 травня 1945 р. після допитів станіславівському єпископові було висунуто обвинувачення, які зводилися до 4 пунктів:
1) проводив антирадянську діяльність у період Другої Речі Посполитої;
2) займав «капітулянтську» позицію в «польський» період діяльності, «активно допомагав польським реакційним профашистським властям в ополяченні українського населення Західної України, був організатором партії „Українська Національна Обнова“ і товариства „Скала“, через які вів антирадянську агітацію»;
3) був колабораціоністом, бо “радісно зустрівши німецьких окупантів, Хомишин особисто проявив себе активним їх посібником; пропонував усьому духовенству надавати активну допомогу німцям у їх війні проти Радянського Союзу. У посланнях і відозвах закликав молодь їхати на примусові роботи в Німеччину, віддавав накази духовенству «грабити українське населення»;
4) був прихильником утворення самостійної української держави 30 червня 1941 р., агітував священиків «йти в ОУН і банди УПА для активної боротьби проти Радянської влади». 21 грудня того ж року у зв’язку з погіршенням стану здоров’я владику перевели з внутрішньої тюрми НКВД УРСР до лікарні Лук’янівської в’язниці, де 28 грудня 1945 р. він помер. Місце поховання Єпископа Григорія Хомишина не встановлене.
Шлях єпископа Івана Лятишевського
Єпископа Івана Лятишевського заарештували за звинуваченням в антирадянській діяльності: створенні товариства “Скала”, організації “Акція католицька”, формуванні дивізії “СС Галичина” і зберіганні націоналістичної літератури. У постанові на арешт єпископу, зокрема, інкримінували: “Підтримуючи зв’язок з Ватиканом, ЛЯТИШЕВСЬКИЙ у 1938 році був прийнятий особисто організатором так званого “хрестового походу” проти СРСР папою Пієм XІ…” А ще він “Неодноразово брав участь у конгресах і конференціях католицьких єпископів, на яких обговорювались практичні питання антирадянської роботи і заходи по проведенню унії з православною церквою Радянського Союзу”. Єпископ Лятишевський протягом слідства зазнав жорстоких знущань і зневаги, фізичних і моральних тортур. Спочатку Іван Лятишевський відбував покарання у Казахстані, в таборі Мерке. Тут 5 квітня 1950 року його повторно заарештували, хоч матеріалів для звинувачення було недостатньо. 25.11.1950 р. І. Лятишевського звинуватили в контрреволюційній націоналістичній діяльності та пропаганді католицьких ідей і заслали на п’ять років у ЧулакТау Джамбульської обл. (Казахстан) під нагляд органів МДБ. Після десяти років каторжного життя в 1955 році повернувся до Станиславова. Помер 27 листопада 1957 року в Станіславі і там похований.
На Церкву чекало підпілля. Вже за рік у 1946 році відбувся Львівський “Псевдособор”. Будь-яка душпастирська діяльність греко-католицьких священиків після Львівського псевдособору вважалася незаконною. Священики, монахи й монахині були піддані репресіям. Однак атеїстична держава не спромоглася зламати дух опору. З 1945-го по 1989 рік в умовах суворої таємності хіротонію отримали 15 підпільних єпископів. У місцях позбавлення волі та на поселеннях відбувалися служби Божі, молебні, уділялися Святі Таїнства. Священики хрестили дітей, вінчали на спецпоселеннях молодят, причому не лише українців. У таборах відбувалися навіть священничі рукоположення.
Джерело: Ecclesiast – історія УГКЦ
