Після смерті Папи Франциска, про яку оголосили вранці 21 квітня 2025 року, престол святого Петра залишається вакантним до обрання нового Папи. Члени Колегії кардиналів з усього світу прямують до Рима, де згодом зберуться на конклав, щоб обрати нового Наступника святого Петра.
Коли це станеться, вони зустрінуться, обговорять і проголосують згідно з детальною системою законів, які регулюють процес. Але до того відбудеться ще багато чого — бо навіть без Папи життя Церкви триває.
Інтернет-ресурс «The Pillar» пояснює, що саме зараз відбувається у Ватикані і хто «головний» у Церкві.
Прощання з Франциском
Хоча Папа Франциск помер уранці в понеділок, про що повідомили його лікарі, офіційна заява про смерть пролунала вже після того, як його тіло перенесли до папської каплиці у Ватикані. Офіційно про смерть Папи Франциска оголосив Кевін Фаррелл, Камерленго Святої Римської Церкви.
Кардинал Фаррелл, своєю чергою, проінформував кардинала-вікарія Римської дієцезії, до чиїх обов’язків належить «проінформувати народ Рима спеціальним оголошенням» про смерть його єпископа.
Згідно з нормами Апостольської конституції «Universi Dominici Gregis», декан Колегії кардиналів кардинал Джованні Баттіста Ре оголосив про смерть Папи окремо дипломатичному корпусу, акредитованому при Святому Престолі, і главам відповідних держав.
Камерленго має опечатати папські апартаменти у гостьовому Домі св. Марти, де Франциск мешкав після свого обрання, разом із приватним кабінетом Папи та вбезпечити його особисті документи.
Кардинал Фаррелл також тимчасово офіційно заволодів Апостольським палацом, Латеранською базилікою і замком Гандольфо. І саме камерленго — у чітко визначених межах — буде ефективним головним представником виконавчої влади Церкви до обрання наступного Папи.
Камерленго, консультуючись із головними кардиналами трьох рангів Колегії, має ухвалити всі рішення і укласти домовленості щодо похорону Папи — згідно з наявними літургійними нормами та вказівками, залишених самим Франциском щодо його власного поховання.
Церква має почекати, щоб дізнатися, чи є якісь спеціальні положення, які Франциск міг ухвалити стосовно власного похорону; але наприкінці минулого року він вніс шерег змін в обряд папського похорону — включно з тією, що його тіло мають негайно покласти у відкриту труну для прощання замість катафалка, так званого «каналетто» («смертне ложе»), куди клали тіла його попередників.
Франциск також відмовився від трьох трун із кипарису, свинцю і дуба, в яких раніше ховали пап, надавши перевагу одній простій труні, і заявив, що хоче бути похованим у папській базиліці Санта Марія Маджоре в Римі, а не в базиліці Святого Петра у Ватикані.
Камерленго відповідає за рішення, хто і за яких обставин має право фотографувати тіло Папи після його смерті.
Власне, закон говорить, що «нікому не дозволяється використовувати будь-які засоби для фотографування чи зйомки верховного понтифіка на ложі хворого чи після смерті, або для запису його слів із метою подальшого відтворення».
Кардиналові-камерленго належить останнє слово щодо фотографій, зроблених після смерті «для документальних цілей», але він не може «дозволити фотографувати Верховного Понтифіка ніяк інакше, крім як одягненим у папські шати».
Період офіційних похоронних урочистостей і молитов за упокій душі папи — офіційний період жалоби Церкви — триває дев’ять днів, і папа має бути похований протягом шести днів після своєї смерті.
Sede vacante nihil innovetur
Основне положення церковного закону після смерті папи полягає в тому, що до моменту обрання нового понтифіка Колегія кардиналів спільно здійснює владу в Церкві та забезпечує необхідне управління нею — але «виключно для вирішення звичайних справ і тих, що не підлягають відкладенню».
Але — і це велике «але», — «Колегія кардиналів не має повноважень чи юрисдикції в питаннях, які стосуються Верховного Понтифіка протягом його життя або під час виконання його обов’язків; такі питання мають повністю і виключно залишатися у компетенції майбутнього папи».
Поки престол вакантний, не можна ухвалювати важливі рішення; і не можна змінювати нічого з ухваленого попередніми папами.
Звісно, при цьому життя Церкви не припиняється повністю. З цієї причини невелика кількість вищих посадових осіб Церкви продовжує працювати, навіть за відсутності папи, включно з камерленго та головною пенітенціарною установою Ватикану.
Більшість інших високопосадовців — також і кардинал-держсекретар, і префекти куріальних відділів разом із членами Дикастеріїв — припиняють обіймати свої посади, хоча заступник голови Державного секретаріату, секретар у справах відносин із державами та секретарі Дикастеріїв Римської курії залишаються на посадах і підзвітні Колегії кардиналів.
Однак вони можуть використовувати свої повноваження лише «для надання послуг меншої ваги, тоді як більш серйозні або суперечливі справи, якщо їх можна відкласти, залишаються виключно на розсуд майбутнього папи».
Тим часом камерленго «від імені та за згодою Колегії кардиналів» займається «всіма справами, яких вимагають обставини, для захисту прав Апостольського Престолу і для його належного управління».
Подібним чином «уся цивільна влада Верховного Понтифіка щодо уряду Держави-міста Ватикан належить Колегії кардиналів», хоча «вона не може видавати декрети, за винятком випадків нагальної необхідності».
Конгрегації, загальні та окремі
З моменту, коли папу офіційно оголошено мертвим, кардинали-виборці — особи віком до 80 років, які мають право голосувати на конклаві — мають п’ятнадцять повних днів, щоб приїхати до Рима, хоча Колегія кардиналів може «з серйозних причин» відкласти початок конклаву ще на кілька днів, якщо це необхідно.
У будь-якому разі, конклав має розпочатися максимум через 20 днів.
Але до цього вся Колегія кардиналів — включно з її членами, старшими за 80 років, — збирається на так звані «загальні конгрегації».
Це збори, які очолює декан Колегії, проводяться щодня, починаючи з дня, який визначає камерленго разом зі старшим кардиналом із правом голосу від кожного з трьох рангів Колегії.
З-поміж питань, які кардинали мають вирішити на загальних конгрегаціях, — коли і як тіло папи буде виставлене для «вшанування вірними», а також інші необхідні заходи щодо похорону, який відбудеться між четвертим і шостим днями по його смерті.
Ці загальні конгрегації також відповідають за читання і роботу з будь-якими документами, залишеними папою для Колегії кардиналів, затверджують витрати на управління Ватиканом до обрання наступного папи і організовують знищення Персня рибалки та печатки, якими Франциск завіряв правові акти.
Кардинали також виберуть двох людей, відомих «здоровою доктриною, мудрістю та моральним авторитетом», щоби представити кардиналам роздуми про проблеми, з якими стикається Церква, і про необхідність ретельної проникливості при виборі наступного папи.
У той час як загальні конгрегації збираються, а кардинали «роздумують» між собою про те, ким може бути наступний папа, також відбуваються регулярні зустрічі, які канонічне право називає «окремими конгрегаціями» — головно, виконавчих підкомітетів, яким доручено затверджувати звичайні справи Вселенської Церкви або справи Ватикану, якщо це необхідно.
Окремі конгрегації очолює камерленго, який разом із трьома кардиналами, обраними жеребкуванням з-поміж кожного з трьох рангів Колегії, вирішує «питання меншої ваги, які виникають щодня»; будь-що важливе передається на розгляд повній загальній конгрегації.
Цих трьох кардиналів обирають випадковим чином кожні три дні до початку конклаву, після чого управління Церквою переходить від усієї Колегії до асамблеї кардиналів-виборців — кардиналів віком до 80 років, — які продовжують випадковим чином обирати трьох зі свого числа для служіння у певних конгрегаціях.
Зазвичай асамблею кардиналів-виборців очолює декан Колегії; але оскільки нинішні декан і субдекан застарі для участі в конклаві, асамблею очолює старший за рангом кардинал-єпископ, який має право голосу — кардинал П’єтро Паролін.
Конклав, але не такий, як у кіно
Після того, як мине п’ятнадцять днів після смерті папи — якщо Колегія кардиналів не проголосує за продовження цього терміну ще на п’ять днів, — почнеться конклав. Кардинали-виборці мають оселитися у гостьовому Домі святої Марти і відслужити Месу Pro Eligendo Papa, а потім (сподіваємося) вимкнути зв’язок з зовнішнім світом, повертаючись у Сикстинську капелу для голосування.
Оскільки декану Колегії більше 80 років, голосування відбуватиметься під головуванням старшого за рангом кардинала-єпископа з правом голосу — П’єтро Пароліна, який складе присягу секретності та щирості.
До конклаву також можуть бути допущені, хоч і без права голосу, такі особи: помічник, обраний Пароліном; секретар Колегії кардиналів, який виконує функції секретаря виборчої асамблеї; майстер папських літургійних відправ разом із двома церемоніймейстерами; та двоє богопосвячених осіб, прикріплених до папської ризниці.
Крім цих випадків, на конклав допускаються лише кардинали віком до 80 років; при цьому ті, хто втратив право участі у конклаві або відмовився від нього за понтифікату Папи Франциска (як, наприклад, кардинал Анджело Беччу), вже не можуть бути реабілітовані Колегією після його смерті.
Якщо кардинал-виборець із будь-якої причини не встигає потрапити до Рима до початку конклаву, тоді конклав починається без нього, а кардинала слід прийняти, коли він туди прибуде.
Але, на відміну від сюжету останнього популярного фільму про конклав, — кардинали, таємно названі папою, in pectore, не мають права участі у конклаві, якщо папа публічно не назвав їхніх імен до своєї смерті.
Конклав офіційно розпочинається після ранкової Меси, за зачиненими дверима Сикстинської каплиці.
Виборці голосують один раз у перший день і чотири рази на день — двічі вранці та двічі вдень — протягом наступних днів; для обрання Папи потрібна більшість у дві третини голосів.
Якщо після перших трьох днів голосування нікого не обрали, кардинали роблять перерву на день для молитви і роздумів. Їх заохочують до «неформальної дискусії» між собою, а кардинал-протодиякон Домінік Мамберті, головний суддя вищого канонічного суду Церкви, має дати їм «коротке духовне заохочення».
Потім кардинали голосують ще сім разів — і зі ще однією перервою, якщо результату немає.
У разі безвихідної ситуації після 33 турів голосування проводиться другий тур. У той час як папа Йоан Павло ІІ дав кардиналам можливість обирати простою більшістю, Бенедикт XVI відмовився від цього правила. Він вирішив, що якщо після 33 турів Папу досі не буде обрано, тоді відбудеться другий тур, у якому візьмуть участь двоє кандидатів із найбільшою кількістю голосів.
Щойно хтось отримує дві третини голосів, його вважають обраним, і все набирає обертів.
Головуючий кардинал — у цьому випадку, кардинал Паролін — запитує обраного, чи приймає він своє обрання. Якщо той відповідає «так», то, згідно з канонічним правом, із цього моменту він «негайно стає єпископом Римської Церкви, істинним Папою і Головою Колегії єпископів». Він набуває відповідні повноваження і може здійснювати повну та найвищу владу над Вселенською Церквою, і конклав завершується негайно — якщо новий папа не вирішить інакше. Зрештою, на той момент він уже головний!
Джерело: інтернет-ресурс “The Pillar”
