Надія, якої нас навчає апостол Тома

На спільній зустрічі апостолів не було одного з апостолів – Томи Близнюка. Він виглядає ще більш замкнутим і розчарованим, адже намагається пережити те, що сталося, на самоті. Він відкидає товариство, з яким доводилося ділити невигоди постійних проповідей і походів Ісуса близько трьох років. І це він яскраво демонструє у моменті, коли вони приносять йому Благу Вістку – Євангеліє. Він замикається на Божу правду, замикається на своїх друзів, замикається на можливість майбутнього. Зневіра замикає його серце і життя.

Проте, і таке ставлення не відлякує і не ображає нашого Господа. Перемігши смертю смерть, він не об’являє себе правителям, сильним світу цього чи релігійним лідерам. Ні, він йде до заплаканої і відкинутої усіма Марії Магдалини, якій розпач засліплює очі настільки, що вона бачить у ньому садівника. Він йде до зневіреного і замкнутого від усіх Томи, який відкидає будь-які добрі вістки, сприймаючи їх як спробу втіхи його жалюгідного стану. Він виявляє до нього найвищий рівень довіри, показуючи рани та дозволяючи їх торкнутися. І саме у цьому доторку до ран Тома віднаходить віру. Чи не є це сьогодні показовим і для нас? Шукати віру там, де найбільше болить, у загоюванні ран постраждалим і розчарованим, віднаходити віру у служінні потребуючим та відкинутим.

Господь Ісус Христос продовжує виявляти свою любов до найбільш відкинутих та маргіналізованих. Він продовжує шукати загублених та зневірених. Щоби розрадити, щоби зцілити, щоби повернути до життя, тобто воскресити. Чи це не те слово надії, якого ми так прагнемо у сьогоднішньому наповненому розчаруваннями і хаосом світі? Чи не на цього живого Бога ми покликані покладати свою надію, яка не розчарує?

Як зазначив папа Франциск у своєму останньому Великодньому посланні: «Зло не зникло з нашої історії, воно залишатиметься до кінця, але воно більше не панує, воно більше не має влади над тим, хто приймає благодать цього Воскресного дня». Ми дивимося у вічі цьому злу, яке полонило серця російського агресора, спричиняючи чергові руйнування, страждання і смерті. Ми невтомно шукаємо відповідей щодо причин та щодо завершення цих жахливих мук. Лиш не замикаймося на Божу присутність, впадаючи у зневіру. Адже що нам залишиться натомість?

Лише Бог, будучи Творцем історії та справедливим Суддею, здатен дати остаточну відповідь щодо лихих і добрих учинків людини. Лише під Його крилами ми здатні вистояти, зберігши віру, надію і любов, тобто усе те, що справді чинить нас людьми. Тільки у Нього є слова життя вічного, які лікують, загоюють та зцілюють завдані нам упродовж війни рани.

Сьогодні це досвідчили перелякані апостоли, замкнені від сторонніх очей. Це досвідчила згорьована Марія Магдалина у саду поблизу гробниці, шукаючи тіла свого Раввуні. Це досвідчив також апостол Тома, який відкинув віру у свого Вчителя та присутність друзів поруч. Дозвольмо і собі пережити цей животворчий досвід Воскресіння.

Зображення: взято з інтернет-ресурсу "Pinterest".

Отець Іван Вихор