«Молодь — ви Боже сьогодні»: велика міжнародна дискусія про надію, мир і силу молодого серця

Велике значення подій Ювілею молоді в Римі мав блок «Молодь — ви Боже сьогодні», який мала дві частини. Учасниками дискусії стали міжнародні представники Церкви, зокрема Емануела Джітто, Глейсон Де Паула Суза, брата Бенуа, кардинал Амеріко Мануєл Алвес Аґуяр. Цю зустрічі модерував голова Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді владика Браєн Байда та його заступник отець Роман Демуш.

Отець Роман відкрив зустріч словами щирої вдячності, які задали атмосферу глибини й відкритості:

— Перш за все хочу сказати слова вдячності. Дякую Дикастерії у справах мирян, сімʼї та захисту життя за підтримку життя. Дякую спільноті Тезе, дякую Католицькій Акції за вашу дружбу та за вашу близькість до нас у цей період війни. Це все дає нам надію. І сьогодні ми хочемо разом із вами почати з питання: що для вас означає надія? Звідки народжується надія молодої людини і надія Церкви?»

Першим відповів Глейсон Де Паула Суза, який щиро визнав, що його перспектива відрізняється від української:

— Я народився в Бразилії і вже кілька років живу в Італії. Я знаю, що таке надія для бразильського чи італійського молодого, бо я був викладачем, працював із молоддю в Італії, але я не знаю, що таке надія для українського юнака. Я не пережив те, що пережили ви. Та я можу говорити про те, що бачу. А бачу я вашу радість. Радість української молоді, яка живе, працює, мріє попри війну. Радість, яка народжується через віру. Для мене це і є надія. Надія — це коли посеред темряви все одно з’являється світло. Ви приносите нам це світло. Надія — це можливість побачити, що мир може народитися у ваших серцях і у вашій землі».

Далі слово взяла Емануела Джітто з Католицької Акції Італії, яка бувала в Україні під час повномасштабної війни:

— Ми не могли залишитися в Італії. Це було природно — сказати: «Ми поїдемо також». І те, що я побачила в Україні, стало для мене великим посланням надії. Надія — це не наївність і не обов’язково позитивний погляд. Надія — це новий погляд на реальність. Це здатність бачити красу там, де світ бачить лише руїни. Коли я слухала молодих українців, які говорили: : «Я сподіваюся, що настане кращий день», «Я навчаюся, бо хочу працювати для майбутнього своєї країни», я відчувала, як зростає моя власна надія. Ті дні в Україні навчили мене — ви несете світові не лише біль — ви несете силу.

Коли я повернулася до Італії, не одноразово брала участь у зустрічах з молоддю в різних єпархіях, на публічних заходах, і я часто ділилася цією думкою — попри труднощі, навіть серед смерті, життя зберігається через нові очі, змінені надією. Це прекрасне відчуття, за яке я дякую вам.

Ми справді вдячні, адже з України приходить надзвичайно сильне послання надії, яке закликає нас дивитися на нашу віру, на нашу реальність новими очима, перетвореними надією, що ми можемо спрямувати наш погляд у майбутнє добра.

Брат Бенуа зі спільноти Тезе продовжив думку:

— Для мене ці поїздки в Україну за останні роки були дуже важливими для прояву солідарності з вами у цей надзвичайно складний час, у цій трагедії вашої країни, а також для того, щоб бачити знаки мужності та добра для інших. І щоразу я бачу молодь, яка робить проєкти для інших — для дітей, для переселенців, для тих, хто втратив свій дім. 

Важко говорити про надію, коли у країні панує війна, коли здається, що нічого не залишається. Важко говорити про надію, бо ви знаєте, що означає жити у часі для родини, а ми залишаємося ззовні та намагаємося висловити нашу близькість і солідарність, але не завжди знаходяться правильні слова.

Ви для мене і для нас є знаком надії — і не лише на майбутнє, а й на сьогодення. Адже вже сьогодні багато людей, які знають реалії трагедії війни, продовжують жити, творити добро і вірити в любов Бога.

Після цих свідчень отець Роман додав:

— Іноді нам самим важко побачити свою надію. Та коли інші бачать у нас світло — це відкриває нам очі. Наша присутність тут, у Римі, вже є знаком надії. Бо є ті, хто хотів би, щоб нас не було. А ми є. І наша присутність говорить голосніше за слова.

Продовженням обговорення стало питання про те, що таке молодіжна пастораль сьогодні? Як Церкві бути ближчою до молоді?

У відповідь Глейсон Де Паула Суза пояснив завдання Дикастерії:

— Дикастерія у справах молоді, мирян, сім’ї та життя опікується періодами життя, які визначають покликання людини. Молодіжна пастораль — у центрі, бо молодість — це час народження покликання: до шлюбу, священства чи чернечого життя. Ми працюємо також з рухами й спільнотами, де молодь сьогодні дуже активна. Це важливий етап у житті християнина. Молодість — це ключовий перехідний етап.

Церква пропонує своїм вірним поглянути всередину себе, оцінити цей етап життя і побачити, як воно проходить. Молодь щаслива трохи більше, бо їй ще пощастило переживати Ювілей молоді. Цікаво, що він для вас означає: переосмислити те, що ви зараз переживаєте, попросити Господа змінити те, що не влаштовує, і мати надію йти вперед за своїми мріями.

Є одне ключове питання, яке я ставлю кожному молодому — яка твоя мрія? Бо християнства не існує без спільноти. Ви не можете бути християнами самі. І я певен, що наприкінці цього тижня Бог дасть вам місію: нести надію тим, хто її втратив.

Емануела Джітто сказала:

— Якщо дивитися на молодь, незалежно від того, де ми живемо, всіх нас об’єднує спільний пошук свого покликання. Це — відкриття себе, відкриття способу, яким хочемо служити у своєму житті, в спільнотах. Це обмін питаннями і відповідями. Я впізнала себе у питаннях і в тому, що говорила українська молодь, яку ми приймали в Болоньї та Віченці, а потім ці слова були передані до Києва.

Сьогодні я розмірковую, бо цей Ювілей Надії для мене — велика зустріч, велике скликання, особливо у час, позначений конфліктами, напруженістю, бідністю не лише матеріальною, а й духовною. Я дійсно замислююся, що означає сподіватися. Цей плідний обмін, коли коли ми можемо ставити питання і супроводжувати молодь у пошуках, є надзвичайно цінним.

Це також пасторальна конверсія, бо часто ми, молодь, є об’єктом пасторалі, а не її суб’єктом. Іноді дорослі думають, що знають наші питання, і намагаються їх спрямовувати. Проте ми відчуваємо, як молодь можемо брати відповідальність за свій шлях зростання та формування разом із дорослими.

Я виросла в спільноті, де дуже важливим є міжпоколіннєве спілкування. Ми звикли завжди йти разом — діти, молодь, дорослі. Це створює спільнотну перспективу, в якій давати і отримувати змішується — іноді вже не зрозуміло, де ти даруєш, а де отримуєш. І це дуже гарна річ, бо вона ставить нас у логіку служіння: служити Церкві не заради отримання чогось, а тому, що ми хочемо долучитися до Матері Церкви, до цього Дому, який нас виховав і де ми відчуваємо себе повністю учасниками і творцями.

Брат Бенуа додав про молитву Тезе:

— Щовечора ми збираємося на молитву. Там народжуються мрії. Там народжуються сміливі думки. Але там народжуються і сльози. І це теж важливо. Бо страждання не можна тримати в собі. Ми повинні говорити про нього. Молитва — це простір, де Бог торкає серця. Надія — це не лише майбутнє. Надія — це теперішнє, яке ми творимо разом.

Для мене сьогоднішнє послання полягає в тому, що надія — це не лише майбутнє, це також тут і зараз. Навіть у цей період страждання є прояви мужності та хоробрості.

Для мене це велика пріоритетність — створювати такі дружні зв’язки, бо коли є дружба, вона присутня у серцях, адже ми знаємо людей, які переживають різні ситуації.

Це велика пріоритетність — завжди бути відкритими, щоб приймати страждання, молитву та надію інших. Сьогодні ми повинні сказати, що перше місце займає молодь.

Глейсон Де Паула Суза закликав підтримувати молодь:

— Відчиняйте для них двері церков. Дозвольте їм трохи шуміти. Вони — майбутнє Церкви, а також майбутнє України.

Молодь, любіть своїх пастирів, бо вони потребують вас, вашої молитви. 

Голова Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді владика Браєн Байда продовжив розмову з новими поважними спікерами, запитавши чому, на вашу думку, ті дари, які у вас є, є важливими?

Єпископ Пауль Кьонг-Санг Лі з Кореї поділився думками:

— Протягом цих днів, приймаючи молодь, ми думаємо не про те, щоб збільшити кількість вірних, а про фундаментальну цінність людяності. Ділячись цими цінностями, ми відкриваємо найважливіші цінності — мир і надію.

Мир починається не з політичних рішень, а з досвіду того, що тебе любить Бог. Якщо людина не відчуває Божої любові, вона живе в постійному страху, підозрі й напрузі. Коли людина знає, що люблена, вона може ділитися миром. Я хочу сказати молоді: не відправляйте наступне покоління на війну. Боріться за мир. Для молоді надія — це не вбивати одне одного, не руйнувати землі… Навіть якщо не бачите його зараз — він народжується. Ми в Південній Кореї знаємо, що таке тривалий страх. Та ми також знаємо, що навіть коли допомога не приходить швидко, це не означає, що Бога немає. Христос уже тут.

Кардинал Амеріко Аґуяр говорив емоційно і з болем:

— Папа Франциск одного разу сказав, що проблема людства сьогодні — це глобалізація байдужості. Вона проявляється так: у тебе є гроші — у мене немає; ти маєш можливості — я ні; ти важливий — я ні. Це глобалізація байдужості. Кілька тижнів тому я слухав одну жінку з Чаду, яка вижила після насильства. Вона сказала, що байдужість — це відповідальність кожного з нас. І сьогодні у світі — в Україні, у Палестині, у М’янмі, у Судані, у наших домівках, у наших містах — так багато страждань.

Що з нами відбувається? Яка надія для нас сьогодні? Надія для нас — це жива особа. Христос воскрес. Ось наша надія — не політика, не ідеологія. Христос може змінити наше життя, може змінити наші серця…

Одним із питань, яким продовжувалося обговорення теми, було організацію Світових днів молоді. Учасники докладно розповіли про всі процеси та адміністративні кроки, які довелося здійснити.

Учасники дискусії також відповіли на запитання Юлії. Дівчина звернулася такими словами:

— Як вважаєте, чи можлива співпраця католиків з вашої країни з українцями, враховуючи, що українці мають великий досвід стійкості та уміння жити відповідно до цінностей, які проповідував Ісус? Як ви думаєте, чого ми можемо навчитися одне в одного і які проєкти можемо разом просувати? 

Єпископ Пауль Кьонг-Санг Лі відповів:

— Іноді ми не знаємо, як молитися так, щоб молитва стала дією. Та Бог знає. Маленькі кроки, щирі жести, маленькі ініціативи — це теж шлях. Не бійтеся починати з малого. Велике народжується з малого».

Кардинал Аґуяр звернувся до української молоді дуже тепло:

— Я хочу, щоб світ бачив силу української молоді, а не її безсилля. Я бачу ваше світло. Вашу гідність. Вашу красу. Вашу віру. Вашу стійкість. Мрійте. Мрійте сміливо. Це Божий шлях. Не дозволяйте нікому забрати у вас мрію. Україні потрібні люди з надією — і вони вже є. Ви — це вони.

Владика Браєн Байда поставив питання, яке стало кульмінацією дискусії:

— Як нам, у реальності війни, вчитися прощати, не відмовляючись від справедливості? Папа Франциск каже, що Ісус спершу прощає, а потім веде до справедливості. Як зрозуміти це сьогодні?

Єпископ Пауль Кьонг-Санг Лі відповів:

— Молодь живе в світі порівнянь, конкуренції, страху бути недостатнім. Та незважаючи на це, Ісус поруч. Він живе з нами. І коли ми усвідомлюємо Його присутність, наше серце починає зцілюватися. Ми не здатні прощати своїми силами. Але ми можемо дозволити Ісусові прощати через нас.

Кардинал Аґуяр додав:

— Прощення — не слабкість. Прощення — сила. Це доказ, що любов сильніша, ніж завдана шкода. І я сам мушу вчитися прощати. Щодня. Це процес. Але це шлях, який веде до справжнього миру.

Підготувала Наталія Павлишин