Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 6, 16 – 7, 1.
16. Браття, ви — храм Бога живого, як сам Бог сказав був:
Я поселюся в них і серед них буду ходити,
буду їхнім Богом,
вони ж будуть моїм народом.
17. Вийдіть, отже, з-між них
і відлучіться, каже Господь.
Нечистого не дотикайтесь,
і я вас прийму.
18. Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками,
каже Господь Вседержитель.
1. Маючи такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому страсі.
__________
Послання Апостола Павла до Галатів 2, 16-20.
16. Браття, довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. 17. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос – служитель гріха? Не бути цьому! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп’ятий. 20. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.
__________
Євангеліє від Матея 15, 21-28.
21. Того часу ввійшов Ісус у сторони тирські та сидонські. 22. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і стала кричати:
– Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида! Біс тяжко мучить мою дочку.
23. Він не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити:
– Відпусти її, бо вона кричить за нами.
24. Він у відповідь сказав:
– Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля.
25. Вона підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже:
– Господи, поможи мені!
26. Він відповів їй:
– Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.
27. А вона каже:
– Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.
28. Тоді Ісус у відповідь сказав їй:
– О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.
І видужала її дочка від тієї години.
__________
Євангеліє від Марка 8, 34 – 9, 1.
34. Сказав Господь:
– Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. 35. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе. 36. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? 37. Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38. Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами.
1. І сказав їм:
– Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють царства Божого, що прийде у могучості.
__________
Я поселюся в них і серед них буду ходити,
буду їхнім Богом,
вони ж будуть моїм народом.
Цей заклик Бога – до кожного з нас. Нам вибирати, чи відповідати на нього. Але яке це чудове відчуття – знати, що Бог так нас цінує. Кожного. Що це нам Він створив цей світ, щоб ми разом із Ним будували в цьому світі Добро й Любов. Ми – можемо це. І Він це знає. Він вірить у наші сили деколи більше, ніж ми – в Нього. Та все одно незмінно любить нас.
Тут приступили його учні й почали його просити
Якщо ми хочемо називатися Божими дітьми – яке право маємо мовчати, коли чуємо про чиїсь страждання? Може, деколи Бог перевіряє нас, наскільки ми чуйні до біди інших? Може, Він чекає, коли ми першими відгукнемося на чиюсь біду? Коли ми відчуємо, що ми – Люди? І що те, що ми не зробили “одному з братів наших найменших” – те ми не зробили самому Христові?
Чи учні підійшли, бо відчули до цієї жінки співчуття? Чи вона просто набридла їм своїми голосіннями? Хтозна. Але можемо судити по собі: коли хтось дуже вже нам починає “набридати” – ми або відгукуємося, або закриваємо вуха і втікаємо.
Але апостоли мали одну перевагу: вони мали біля себе Того, хто є всесильним. Чуда Якого вони вже бачили. Вони точно знали, що Він – може допомогти.
А хіба ми не знаємо того самого? Коли бачимо когось потребуючого – хіба не можемо молитися за цю людину Богові, який завжди поруч? Хіба не можемо попросити у Бога поради, як ми цій людині в цей момент можемо допомогти? Хіба не можемо застосувати всі свої вміння, які вже здобули від співпраці з Богом за попередні роки – і таки стати дієвими у цій ситуації?
