Є така книга-фотоальбом: «Якби не війна», опублікована 2017 року. На перший погляд можна б очікувати, що в ній буде мова про трагізм війни і її болючі наслідки. Насправді ж, там зібрані 122 історії людей, які в горнилі війни показали дивовижну силу духа, героїзм, любов до рідної землі і до свого народу, самі досвідчили щось світле, позитивне, доленосне і глибоке. Ідея авторів проекту очевидна: показати, що у житті завжди є місце для чогось хорошого, справді людяного, Божого, навіть посеред трагічних і важких обставин.
До чого це пишу? Минулих 10 днів я мав нагоду в Україні відчути дещо з бюрократичної біганини, пов’язаної з вирішенням певних справ. Часом вже втомлювався і трохи, каюся!, нервував. Проте, у цій історії була ще й друга сторона: чиста і світла. Через те, що певні процедури затягувалися і потрібно було ходити від кабінету до кабінету, я мав нагоду познайомитися з дуже хорошими, світлими людьми: військовими, цивільними, державними службовцями. Ці люди відповідали, на мій погляд, критеріям трьох «П», на які свого часу Блаж. Любомир радив орієнтуватися при виборі кандидатів на державну службу: патріотизм-професіоналізм-порядність.
Навіть коротке спілкування з цими людьми залишало в серці промінь світла і зміцнювало у душі надію. Дякую Богові за цей унікальний досвід!
А справи – так, всі вирішилися, за Божою ласкою і за заступництвом Блаженнішого Любомира і Блаженної Йосафати Гордашевської. І, очевидно, – завдяки чесній і відповідальній праці згаданих осіб, нагоду зустрітися з якими Господь мені подарував. Цієї нагоди я б, мабуть, не мав, якби … не бюрократія в часі війни…
Фото – Радіо Свобода
