Послання до Євреїв 1:10-2:3
10 «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться.» 13До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння? 1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули.
Євангелія від Марка 2:1-12
1 Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2 І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. 3 І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. 4 А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5 Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: “Сину, відпускаються тобі твої гріхи.” 6 А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7 “І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?” 8 Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: “Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9 Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: 11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.” 12 Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: “Ніколи ми такого не бачили!”
Про чудо оздоровлення розслабленого чули ми вже не один раз. І сьогодні, пригадуючи ту біблійну історію, маємо багато запитань.
Насамперед вражає віра. Віра тих чотирьох, що несли хворого, шукаючи способу продертись крізь юрбу. Вони, модно кажучи, креативили як могли, бо вірили.
На жаль, ми дуже часто в своєму житті вперто не дозволяємо собі вірити у власні сили – у потужність своєї віри. Бо забуваємо про Божу підмогу. Наша віра, яку живить Господня благодать, здатна змінити все.
Рівно ж ця віра здатна перемінити наші серця, щоб вони насамперед стали чутливими до Божої волі, за якою відбувається все саме так, а не інакше у нас в житті.
Чи уздрить Ісус таку віру у нас, коли прийдеемо до сповіді? Він же завжди готовий допомогти.
Господи, додай нам віри! Амінь.