Вихід: 2, 5-10
Аж ось зійшла фараонова дочка скупатися в річці, слугині ж її ходили собі край берега річки; вгледіла вона кошичок в комишах і послала рабиню, щоб узяла його. Відчинила вона його, побачила дитинку, а ось воно хлоп’ятко плаче. Змилосердилася вона над ним і каже: “Це єврейська дитинка”. Каже тоді його сестра дочці фараоновій: “Хочеш, побіжу й покличу тобі мамку з єврейок, щоб вигодувала тобі дитятко?” І відповіла їй фараонова дочка: “Побіжи!” Побігла дівчина й покликала матір дитинки. І каже їй фараонова дочка: “Візьми оце дитятко та вигодуй його мені, а я дам тобі за це заплату”. Взяла жінка дитятко й вигодувала його. А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його.
Книга Йова: 1, 13-22
І сталось однієї днини, як сини та дочки його їли й пили вино в домі старшого брата свого, прийшов посланець до Іова й мовив: «Воли були у плузі, а ослиці паслись поблизу них; аж ось кинулись на них савеї і позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це». Ще говорив він, аж ось приходить другий та й каже: «Божий вогонь упав із неба і спалив овець і чабанів, пожер їх. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це». Ще говорив цей, аж надходить інший та й каже: «Халдеї, згуртувавши три ватаги, напали на верблюдів та й позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це». Ще говорив цей, аж приходить інший та й каже: «Сини твої та дочки трапезували й пили вино в домі свого старшого брата, аж сильний вітер подув з пустині, напер на чотири вугли дому, і дім завалився на дітей, і вони загинули. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це». Устав Іов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!» У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.
Бо часом руйнується все. Мабуть, кожен переживав у своєму житті хвилини, коли розчарування, втрат і руїн. Для кожного за індивідуальним планом і розкладом – за мірою сил. Власне, таке лихо спіткнуло Йова: в одну мить він втрачає усе, чим було повне його життя – маєтки та рідних дітей. Це невимовна втрата. Але якою ж сильною є його віра: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!». Величний приклад довіри до Бога.
Занадто багато речей цього світу сприймаємо як належне, не усвідомлюючи їх суті як Божого подарунку. Все, чим є і що маємо, дароване нам від Бога. Чому маємо таку сміливість брати все у свої руки, не просячи допомоги ані підтримки Творця?
Коли нам добре, інколи згадуємо про подяку, коли зле – встигаємо нарікати. Але Господь нам нічого не винен. Його любов нас тримає на цьому світі. Коли допускає Господь терпіння, чи маємо сміливість Йому дорікати?
Господи, додай нам мудрості!
