Діяння Апостолів 10:34-43
34 Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, 35 а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний. 36 Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. 37 Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрищення, що проповідував Йоан: 38 про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою, і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. 39 І ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили. 40 Того Бог на третій день воскресив і дав йому з’явитись, 41 не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих. 42 І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він призначений Богом суддя живих і мертвих. 43 Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в нього, через його ім’я одержує відпущення гріхів.»
Євангелія від Йоана 8:12-20
12 І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.» 13 Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе – неправдиве твоє свідоцтво.» 14 А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу. 15 Ви судите за тілом – я не суджу нікого. 16 Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. 17 Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей – правдиве. 18 Я свідчу про себе самого, – й Отець, який послав мене, про мене свідчить.» 19 Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б.» 20 Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його.
Християнин має розуміти, що цей статус – християнина – це не просто слово. Ісуса Христа за Його життя розуміли далеко не всі, вірили Йому – теж навіть не всі, хто був біля Нього. Спільнота християн, що почала розростатися після Христового воскресіння – це була група людей, які дійсно повірили, дійсно відчули, що Христос – Син Бога Живого.
Ми отримуємо власне християнство як дар під час Тайни Хрещення: без мук, переслідувань, гонінь. Чи ми стали християнами у малому віці – з волі наших батьків, чи у свідомому – з власної волі, – маємо зараз розуміти: це справді серйозно. Це зобов’язує нас зростати, шукати власних стосунків з Богом, пізнавати всю багатогранність і практичність Божих Заповідей у щоденному житті.
Якщо ми ще не наважилися на такий серйозний крок – бути християнином не формально, а свідомо, то коли має настати ця пора для нас?
У відкритті своєї довіри до Христа приємно пам’ятати, що, за словами сьогоднішнього Апостола, “Господь не дивиться на особу”. Ким би ми не були до цієї миті – Бог радо приймає нас вже тепер. Нам залишається лише зробити крок назустріч, щоб це відчути.
