Послання до Римлян 15, 1-7.
1. Ми, сильні, мусимо нести немочі кволих, а не самим собі догоджати. 2. Кожний з нас нехай намагається догодити ближньому на благо, для будування. 3. Бо й Христос не сам собі догоджав, а як написано: зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене. 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас навчає Писання. 5. Бог же терпеливости й утіхи нехай дасть вам, щоб ви між собою були однієї думки за Христом Ісусом, 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
7. Тому будьте приязливі один до одного, як і Христос був до вас на Божу славу.
Євангеліє від Матея 9, 27-35.
27. І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пішли два сліпці, кричачи:
– Помилуй нас, сину Давидів!
28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, і він спитав їх:
– Чи віруєте, що я можу це зробити?
– Так, Господи! – вони йому кажуть.
29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, кажучи:
– Нехай вам станеться за вашою вірою!
30. І відкрились їхні очі. Ісус суворо наказав їм:
– Глядіть, щоб ніхто не знав про це.
31. Та вони, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.
32. Як вони виходили, привели до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи:
– Ніколи чогось такого не видано в Ізраїлі.
34. Фарисеї ж говорили:
– Він виганяє бісів князем бісівським!
35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Рм. 15, 1–7. «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»
Нам непросто сприймати свої слабкості та обмеження, а що вже казати про слабкості інших! Ми завжди хочемо й очікуємо, щоб інші чинили досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші чинили досконало там, де ми самі досить часто не є досконалими.
Тому усвідомлюймо собі все більше, що тих немочей і слабкостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні сторони, але маємо також і слабкості та обмеження. Покірно ці слабкості інших приймаймо, і так само інші будуть приймати наші обмеження та слабкості.
* * *
Мт. 9, 27-35. «Слідом за Ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»
Можемо уявити ситуацію, коли натовп так оточив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут бачимо двох сліпців, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення та помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.
Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимося, але коли не отримуємо одразу, то відступаємо. Маємо якусь проблему – сказали про неї Богові, промовили молитву, пішли до церкви, а далі, замість щоб бути витривалими у своєму проханні, навпаки, зупиняємося.
На прикладі цих сліпців можемо побачити настирливість, наполегливість, навіть впертість у своєму проханні. Часто Бог не дає нам чогось відразу лише тому, щоб ми самі для себе пересвідчилися, чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі в цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, просімо та благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть!
* * *
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
