Друге послання Апостола Петра 1, 10-19.
10. Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання й вибрання; бо чинячи це, ніколи не спотикнетеся. 11. Таким бо чином широко буде вам відкритий вхід у вічне царство Господа нашого й Спаса Ісуса Христа.
12. Ось чому я повсякчас дбатиму, щоб нагадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте й утверджені в теперішній правді. 13. Вважаю за справедливе, доки я в цім наметі, розбуджувати вас цим напімненням, 14. знаючи, що незабаром мені треба буде покинути цей намет, як Господь наш Ісус Христос мені об’явив. 15. Буду, однак, старатися, щоб ви завжди, навіть по моїм відході, тримали в пам’яті ці речі. 16. Бо не йдучи за хитро вигаданими байками, ми об’явили вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками його величчя. 17. Бо він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до нього прийшов такий голос від Величної слави: «Це мій син возлюблений, якого я вподобав». 18. Цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з ним на святій горі.
19. Маємо і потвердження пророчого слова. Ви добре робите, вважаючи на нього як на світильник, що світить у темнім місці, поки не почне розвиднятись і рання зоря не зійде в серцях ваших.
Євангеліє від Матея 17, 1-9.
1. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2. і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло. 3. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли.
4. Озвавсь Петро й каже до Ісуса:
– Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, зроблю тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.
5. Він говорив іще, аж ось ясна хмара повила їх і з хмари було чути голос:
– Це – мій улюблений Син, якого я вподобав: його слухайте.
6. Почувши це, учні впали лицем до землі і злякались вельми. 7. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже:
– Устаньте, не бійтеся!
8. Підвівши очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса.
9. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм:
– Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син чоловічий не воскресне з мертвих.
Кожен з нас час від часу показує свої найкращі риси, найбільшу доброту, найчуйніше ставлення. Найвища форма добра, на яку ми здатні в житті, звісно, спостерігається за нами не завжди. Ми буваємо заклопотані, засмучені, розчаровані, ображені, навіть мстиві. Але ті іскри людяності, які в нас від часу проявляються, можуть бути для нас самих зразком.
Часто ми формуємо добру думку про людину до того часу, поки вона не покаже себе з гіршого боку. Тоді можемо подумати собі: ага, а прикидалась такою добренькою, а насправді он яка!
А якщо подумати навпаки: що оті добрі сторони – це і є насправді? Що “осердям” кожної людини є любов, яку їй дав Бог і яку вона здатна давати іншим? І що варто звертати увагу на миті “преображення” саме в добрий бік?..
Христос, хоч не чинив жодного гріха, та все ж не завжди був правильно трактований іншими. Комусь видавався звичайним теслею, який хоче мудрими розмовами щост комусь довести. Комусь – найбільшим грішником і богохульником. Комусь – учителем або майбутнім царем.
Коли Ісус преобразився на горі Тавор – це і була демонстрація Його істинної сутності: Божого Сина, осяяного славою, співрозмовника пророків, які вже давно відійшли в інший світ.
Коли прийшов час Христових терпінь – чи багато учнів згадали, який Він насправді? Що Він – Син Божий? Що царство Його – не на землі?…
Всі ми створені на образ і подобу Божу. Шукаймо ту Божу іскру у нас самих щодня, а також у тих, хто поруч.
