Перше послання до Коринтян 15, 1-11.
1. Пригадую вам, брати, Євангеліє, яке вам проповідував, яке ви і прийняли, в якім і стоїте. 2. Ним ви також спасаєтеся, коли держите його таким, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо.
3. Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням, 4. що був похований, що воскрес третього дня за Писанням, 5. що явився Кифі, потім дванадцятьом; 6. опісля ж явився більш як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, а деякі померли; 7. опісля явився Якову, згодом усім апостолам; 8. а наостанку всіх, немов якому недоноскові, явивсь і нені; 9. бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10. Благодаттю Божою я є тим, чим я є і благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх них, та не я, але благодать Божа, що зо мною. 11. Чи то я, отже, чи то вони: так ми проповідуємо, і так ви увірували.
Діяння Апостолів 13, 25-33.
25. Сповнивши шлях свій, Іван мовив: «Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний взуття розв’язати».
26. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. 27. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його і, засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. 28. І не найшовши в ньому ніякої вини смерти, вимагали у Пилата вбити його. 29. А коли виконали все, що було написано про нього, зняли його з хреста й поклали до гробу. 30. Та Бог воскресив його з мертвих, 31. і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом. 32. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. 33. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі:
Ти – мій син;
я породив тебе сьогодні.
Євангеліє від Матея 19, 16-26.
16. Аж ось один приступив до нього й каже:
– Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне ?
17. Ісус сказав до нього:
– Чому мене питаєшся про те, що добре? Тільки один є добрий. Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.
18. – Яких? – питає його.
Ісус до нього:
– Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.
20. Каже юнак до нього:
– Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?
21. – Якщо хочеш бути досконалий, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.
22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів:
– Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. 24. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже.
25. Почувши це, учні здивувались вельми і сказали:
– Хто ж тоді може бути спасенний?
26. Ісус глянув на них пильно й мовив:
– У людей це неможливо, Богові – все можливо.
Предтечі:
Євангеліє від Марка 6, 14-30.
14. І зачув цар Ірод, – бо ім’я його стало явним, – і казав, що Іван Христитель воскрес із мертвих, і тому чудодійні сили діють у ньому.
15. Інші ж твердили: то – Ілля, а ще інші: то пророк – один із пророків.
16. Дочувши про те, Ірод мовив:
– То Іван, якому я відтяв голову; він устав із мертвих.
17. Бо то був той Ірод, що послав був схопити Івана і зв’язав його в темниці задля Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, бо оженився був з нею. 18. Іван казав Іродові:
– Не личить тобі мати жінку брата твого.
19. Іродіяда ж лютилась на нього й бажала убити його, та не могла, 20. бо Ірод боявся Івана, знаючи, що він був чоловік справедливий і святий, і беріг його. Слухаючи його, він дуже непокоївся, однак слухав його охоче.
21. Як же настав сприятливий час, коли Ірод у день свого народження справляв бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських, 22. увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала і догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині:
23.– Проси в мене, чого бажаєш, я дам тобі, хоч би й половину мого царства.
24. Вийшла вона й каже матері:
– Чого маю просити?
Вона ж відповіла:
– Голову Івана Христителя!
25. І зараз же, увійшовши хутенько до царя, дівчина попросила:
– Хочу, щоб ти дав мені негайно на полумиску голову Івана Христителя.
26. Цар вельми засмутився, та задля присяги й гостей не хотів їй відмовити. 27. І послав цар відразу свого прибічника, наказавши йому принести голову Івана.28. Пішов той, відтяв йому голову у в’язниці, приніс її на полумиску й подав дівчині, а дівчина дала її матері. 29. Учні його довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його до гробу.
30. Апостоли вернулися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
1 Кр. 15, 1–11. «Благодаттю Божою я є те, що я є»
Коли ми уважніше придивимось до учнів, апостолів Христових, до святих та до всіх тих, хто оточує нас, ми побачимо, що всі вони були немічні. Вони не були «супергероями» чи «надлюдьми», вони – звичайні люди, які були сповнені своїми вадами, недоліками, пристрастями, слабкостями.
Але чим відрізняються апостоли, святі Христові від нас? Тим, що вони дозволили благодаті Божій діяти в них, те, що вони дозволяли Богові діяти через них. Що заважає нам все більше уповати на Бога, все більше дозволяти Богові діяти через нас? І Бог, як Він діяв через учнів і апостолів, як діяв через святих, може діяти своєю благодаттю через кожного з нас.
Мт. 19, 16-26. «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі».
Кожний із нас від свого народження, відколи наші очі побачили цей світ, постійно щось нагромаджує. Спочатку знання, потім досвід, коли росте фізично, починає збирати різні матеріальні речі. Ми всі чимось володіємо, кожен із нас чогось досягнув у житті. З одного боку – віримо в Бога, живемо християнським життям, але з іншого – часто покладаємося на те, чого ми досягнули в житті, – на свої знання, досвід, статки…
У цьому Євангелії Господь каже піти й продати все, що маємо, і цілковито довіритися Йому, бути убогим, тобто бути «в Бозі», покладатися на Бога.
Як бачимо, той юнак не мав потрібної відваги, щоб цілковито покластися на Бога й пам’ятати, що Господь є Той, хто подбає про людину, навіть коли батько та матір її покинуть.
Вчімося, може, не відразу, не в одну мить, однак щораз більше покладатися на Бога; не на свої знання, досвід чи на своїх друзів, навіть не на свою віру. Покладатися на Бога, вчитися довіряти Йому, які б ситуації не складалися в нашому житті.
Преосв. Венедикт, єпископ Львівський
