Перше послання до Tимотея 1, 1-7.
1. Павло, апостол Христа Ісуса, за велінням Бога, Спаса нашого і Христа Ісуса, нашої надії, 2. Тимотеєві, правдивому синові у вірі: благодать, милосердя, мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого.
3. Як я, йдучи в Македонію, просив тебе зостатися в Ефесі, так прошу, щоб ти наказав деяким не вчити іншої науки 4. і не вважати на байки та безконечні родоводи, що більше викликають суперечки, ніж служать Божому задумові спасіння через віру. 5. Ціль того веління: любов із щирого серця, з доброї совісти та нелицемірної віри. 6. Деякі від цього відхилились і попали у пустослов’я; 7. вони хочуть бути законовчителями, не розуміючи ні того, що говорять, ні того, що твердять з такою певністю.
Євангеліє від Луки 14, 12-15.
12. Він сказав також тому, що його запросив:
– Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ні твоїх родичів, ні багатих сусідів, щоб часом вони тебе також не запросили й не було тобі відплати. 13. Але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих, 14. і будеш щасливий, тому що вони не мають чим тобі відплатити, і воздасться тобі в день воскресіння праведних.
15. Почувши те, один із тих,, що сиділи за столом, сказав до нього:
– Щасливий, хто їстиме хліб у царстві Божім.
1 Тм. 1, 1–7. «Ціль же того веління – любов зі щирого серця»
Апостол народів вказує на те, що навіть у християнських громадах повставали різноманітні підходи до християнського життя. Були суперечки, дискусії, пустослів’я, інші були впертими, самовпевненими.
Але Господь вказує на найважливішу річ у наших стосунках – на любов. І це для нас є великим знаком питання: чи ми все робимо з любові. Критерієм нашого християнського життя має бути те, наскільки ми сповнені любов’ю до кожної людини, яку зустрічаємо, наскільки ми обдаровуємо любов’ю кожну особу, яку посилає нам Господь.
То ж маємо любити не лише тих, які нам близькі, а й кожну особу, яку нам ставить на нашій життєвій дорозі Господь.
Лк. 14, 12-15. «Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати».
Кожен із нас живе в певному оточенні: маємо батьків, братів, сестер, дружину, чоловіка, дітей, друзів, осіб, які нас підтримують. Людей, яких підтримуємо ми, яким довіряємо, які довіряють нам.
У суспільстві існує дуже багато різних груп, підгруп, які частково співпрацюють між собою, а люди живуть з почуттям належності до якоїсь з них.
Для нас завжди ближчі ті, кого ми знаємо в силу тих чи інших обставин. Інші особи, яких не знаємо, для нас чужі, не скажемо, що вони є нашими ворогами, але ж чужими нам, з якими дотримуємося певної дистанції. До знайомих нам осіб завжди ставимося з більшою симпатією. А до незнайомих – можливо, не з антипатією, але з певною «байдужістю». Нам легко робити добро нашим знайомим, бо сподіваємося, що й вони нам цим відплатять. Але Отець Небесний очікує від нас, щоб ми робили добро кожній людині, бо вона створена на Його образ.
Знаємо, що Господь уособлює себе з ближнім, із кожною людиною. «Що ви зробили одному з ближніх, то ви мені зробили». Те, що робимо будь-якій людині, – робимо Богові. Якщо робимо добро лише тим, хто нам близький, – ми чинимо просто по-людськи, бо вони нам близькі. Робімо ж добро для кожної людини, бо тоді ми будемо робити добро для Бога!
Владика Венедикт (Алексійчук)
