Друге послання до Tимотея 1, 1-2; 8-18.
1. Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, щоб звістувати обітницю життя, що в Христі Ісусі, 2. Тимотеєві, любому синові: благодать, милосердя і мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого.
8. Тож не соромся свідоцтва Господа нашого, ні мене, його в’язня, але перенось труди зо мною для євангелія за поміччю Бога, 9. який спас нас і покликав святим покликанням не за наші діла, а за своєю постановою та благодаттю, що була нам дана в Христі Ісусі перед відвічними часами; 10. об’явлена ж була тепер через появу Спаса нашого Христа Ісуса, який знищив смерть і освітлив життя й безсмертя євангелієм, 11. для якого я настановлений проповідником, апостолом та вчителем.
12. З цієї причини я й терплю це, але не соромлюся, бо знаю, в кого я увірував; і я певен, що він може зберегти те, що мені було довірене на той день. 13. За правило візьми слова здорові, що ти чув від мене у вірі та в любові, яка у Христі Ісусі. 14. Бережи передання добре Духом Святим, який живе в нас.
15. Ти знаєш, що всі ті, що в Азії, між ними Фігел і Ермоген, від мене відвернулися. 16. Нехай Господь дасть милосердя домові Онисифора, бо він часто мене підбадьорював, не соромивсь моїх кайданів 17. і, як був у Римі, шукав мене пильно, і знайшов. 18. Хай Господь дасть йому найти милосердя в той день. А скільки послуг він зробив мені в Ефесі, ти знаєш ліпше від мене.
__________
Євангеліє від Луки 19, 12-28.
12. Він мовив:
– Один чоловік, знатного роду, пішов у далеку землю прийняти царство й потім вернутися. 13. Покликав він десятьох своїх слуг, дав їм десять мін і мовив до них: промишляйте ними, поки я вернуся. 14. Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство сказати: не хочемо, щоб той царював над нами. 15. І коли він, прийнявши царство, вернувся назад, велів прикликати до себе тих слуг, яким дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав.
16. Перший прийшов і каже:
– Пане, міна твоя придбала інших десять.
17. Сказав пан:
– Гаразд, добрий слуго; тому що ти був вірний у малому, візьми управу над десятьма містами.
18. Прийшов другий і каже:
– Пане, міна твоя, принесла п’ять мін.
19. Він сказав і цьому:
– Ти теж будь над п’ятьма містами.
20. Прийшов ще інший й каже:
– Ось твоя міна, пане, що я тримав, сховавши у хустині; 21. бо я боявсь тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв.
22. Пан до нього каже:
– З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго. Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв. 23. Чому, отже, не дав моїх грошей в оборот, і я, вернувшись, відібрав би їх з відсотками.
24. І він сказав тим, що там стояли:
– Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять.
25. – Пане, – сказали йому, – він має десять мін.
26. – Кажу вам: кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має. 27. А ворогів моїх, тих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене.
28. Сказавши це, Ісус пішов попереду, здіймаючись до Єрусалиму.
2 Тм.1, 1–2, 8–18. «Старайся виявити себе перед Богом випробуваним робітником»
У наших щоденних обставинах не завжди легко зберігати і визнавати свою віру. Якщо ми певні себе в церковній спільноті або серед християн, то серед світу і незнайомих людей ми губимось. Це свідчить, що ми не достатньо утверджені в нашому християнстві і в нашій вірі, якщо якісь обставини впливають на те, що ми не живемо цією вірою.
Апостол Павло взиває, щоб ми не соромились свідчити про Господа, де б Він нас не поставив. Бо саме Бог ставить нас серед цих людей, а особливо тих, які ще не пізнали Бога, щоб свідчили їм про Господа.
Знаємо, що є країни, у яких християни за свою віру терплять жорстокі переслідування, а навіть йдуть на смерть, щоб не зректися Христа. Пам’ятаймо про це, коли нам буде соромно перехреститися перед їжею чи біля якогось храму, коли нам забракне відваги боронити правду, коли ми боятимемося свідчити про Ісуса Христа!
Лк. 19, 12-28. «Кожному, хто має, дасться».
Зазвичай маємо дуже мало розвинуте почуття вдячності. Рідко відчуваємо вдячність до людини, яка зробила нам добро, дуже рідко дякуємо за щось приємне, корисне й важливе. Ми частіше можемо бути невдоволені, мати претензії, але дуже рідко маємо в собі виховану потребу дякувати. І це переносимо на взаємини з Богом. Часто забуваємо подякувати Творцеві, що Він дав нам пережити цей день чи місяць.
Скільки ж доброго кожному з нас дав Небесний Отець: ті чи інші здібності, таланти, друзів, ситуацій. Усі ми отримали дуже багато добра. Це також дуже важливо: вміти побачити ті чи інші дари в собі. Адже, як каже притча, Бог дає нам різні здібності, різні таланти, кожному – своє. Але Творець дає в міру того, наскільки ми можемо це розвинути. Кожен із нас чимось обдарований, кожному з нас Бог щось дав, кожен із нас щось має. Господь дав нам таланти й дари та очікує, щоб ними ми служити Йому і людям!
Владика Венедикт (Алексійчук)
