Перше послання апостола Івана 2, 7-17.
7. Улюблені, не нову заповідь вам пишу, а давню, що ви одержали спочатку. Ця давня заповідь – слово, що ви чули. 8. Знову ж нову заповідь пишу, – це правдиве в нас і в ньому, – бо темрява проминає і правдиве світло вже світить. 9. Хто каже, що він у світлі, але ненавидить брата свого, той у темряві і досі. 10. Хто ж любить брата свого, той у світлі пробуває і в ньому причини до спотикання немає. 11. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде, не знає, бо темрява у нього засліпила очі.
12. Пишу вам, дітоньки,
бо ваші гріхи відпущені вам задля його імені.
13. Пишу вам, батьки,
бо ви пізнали того, хто споконвіку.
Пишу вам, юнаки,
бо ви перемогли лукавого.
14. Писав вам, дітоньки,
бо ви Отця пізнали.
Писав вам, батьки, бо ви пізнали того, хто споконвіку.
Писав вам, юнаки,
бо ви сильні,
і слово Боже у вас пробуває,
і ви перемогли лукавство.
15. Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хто любить світ, у того немає любови Отця; 16. бо все, що у світі – похіть тіла, похіть очей і гордість життя, не від Отця, але від світу. 17. Світ проминає і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, остається повіки.
Євангеліє від Марка 14, 3-9.
3. Того часу, як Ісус був у Витанії, в домі Симона прокаженого, як був за столом, підійшла жінка з алябастровою посудинкою щирого дорогоцінного нарду і, розбивши посудинку, вилила йому на голову. 4. Деякі обурилися і говорили між собою:
– Навіщо така втрата мира! 5. Таж його можна було продати більш ніж за триста динаріїв, і гроші дати бідним.
І вони ремствували на неї. 6.Але Ісус сказав:
– Лишіть її. Чого її непокоїте? Вона зробила для мене добрий вчинок. 7. Бідних бо ви завжди маєте з собою, і коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте. 8. Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон. 9. Істинно кажу вам: по цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідуватись це євангеліє, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї.
Євангельська розповідь про вчинок жінки, який насправді виглядає дивним і необдуманим, багато чого навчає. Жінка, виявляючи свою прихильність, повагу до Ісуса готова пожертвувати цінне миро. Бо у цю мить вона не думає про ціну, але виявляє любов. Ісусові дорогий такий жест. Він цінує його настільки, що історію цю читаємо і сьогодні у Біблії.
Чому ж? Іноді нам здається, що духовні справи настільки глобальні і першочергові, що для побутових речей просто немає часу. Однак ця жінка дбає, просто, по-людськи піклується про Ісуса.
Нам у житті насамперед потрібні прості, звичайні вияви любові і турботи одних про одних. Приготувати сніданок чи вечерю, допомогти прибрати, просто побути разом. Ось це важливо. Такими дрібницями сповнене наше життя і саме вони творять наше щастя.
