Послання Апостола Юди 1, 11-25.
11. Браття, горе тим, що пішли дорогою Каїна і, у відплату, попали в обман Валаама, і у бунті Корея загинули. 12. Вони – підводні скелі на бенкетах ваших, які живляться безсоромно з вами і самих себе випасають; хмари безводні, що їх гонять вітри; дерева, що пізно восени без плоду, двічі умерлі, вирвані з корінням; 13. люті морські хвилі, що власним соромом шумують; блукаючі зорі, яким чорна темрява збережена повіки.
14. Про них також пророкував Енох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось прибув Господь із своїми десятками тисяч святих, 15. щоб учинити суд над усіма і виявити всім безбожним усі вчинки їхньої безбожности, які вони безбожно учинили, та всі зневаги, що проти нього говорили оті грішники безбожні». 16. Вони ремствують, нарікають на свою долю і йдуть за своїми похотями; уста їхні промовляють гордовито, підлещуються для користи.
17. Ви ж, любі, згадуйте слова, що вам предсказали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, 18. які вам говорили: «Останнього часу будуть насмішники, що діятимуть у своїх похотях безбожних». 19. Це ті, що розбрат сіють, тварини, що не мають духу.
20. Ви ж, любі, що будуєтеся вашою найсвятішою вірою і молитесь у Святім Дусі, 21. бережіть себе у любові Божій, очікуючи милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. 22. Тих, що вагаються, старайтеся переконати; 23. інших рятуйте, вириваючи з вогню; до інших майте милосердя зо страхом; ненавидьте навіть одежу, забруджену тілом.
24. Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду і поставити перед своєю славою непорочними в радості, 25. єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, величчя, сила і могутність перед усіма віками, і нині, й по всі віки. Амінь.
__________
Євангеліє від Луки 23, 1-34; 44-56.
1. В той час повели Ісуса первосвященики, книжники і старші народу до Пилата, 2. і почали його обвинувачувати, кажучи:
– Ми найшли, що цей підбурює народ наш, збороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-цар.
3. Пилат спитав його:
– Ти цар юдейський?
Ісус у відповідь сказав до нього:
– Ти кажеш.
4. Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби:
– Я не находжу ніякої вини в цьому чоловікові.
5. Вони ж настоювали і кричали:
– Він народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.
6. Почувши це, Пилат спитав, чи цей чоловік – галилеянин; 7. і довідавшися, що він з-під влади Ірода, відіслав його до Ірода, який тими днями був також у Єрусалимі.
8. Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса, бажав бо здавна бачити його, тому що чув про нього і сподівавсь побачити від нього якесь чудо. 9. Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. 10. Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його обвинувачували. 11. Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. 12. І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.
13. Тоді, скликавши первосвящеників, старшин і народ, 14. Пилат до них промовив:
– Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу. Ось я, розсудивши справу перед вами, не найшов у цьому чоловікові ніякої вини в тому, в чому ви оскаржуєте його. 15. Та й Ірод не найшов, бо ж відіслав його до нас. Отже, видно, що він не вчинив нічого, гідного смерти. 16. Тому я його покараю й відпущу.
17. Треба ж було йому на свято випустити їм одного. 18. Та вони всі разом закричали:
– Геть із цим, відпусти нам Варавву!
19. Цього останнього за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю.
20. Пилат, бажаючи відпустити Ісуса, промовив до них знову. 21. Та вони закричали:
– Розпни, розпни його!
22. Тоді промовив до них утретє:
– Яке зло вчинив він? Я не найшов у ньому нічого, гідного смерти. Покараю його й відпущу.
23. Але вони наполягали, кричачи сильно, і вимагали, щоб його розп’яти. І крик їхній переміг. 24. Тоді Пилат присудив, щоб сталось, як вони просили. 25. І він відпустив того, що за повстання й убивство був вкинутий у темницю і якого вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.
26. І як вони його вели, заставили якогось Симона Киринея, що вертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.
27. Ішов за ним великий натовп людей і жінки, що плакали за ним та голосили. 28. Ісус обернувся до них і сказав:
– Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою й над вашими дітьми! 29. Бо ось настануть дні, коли скажуть: щасливі неплідні, і лона, що не родили, і груди, що не годували.
30. Тоді казати почнуть горам:
впадьте на нас!
– і горбам:
покрийте нас!
31. Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?
32. З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.
33. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там розп’яли його і злочинців, одного по правиці, і другого по лівиці. 34. Ісус сказав:
– Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.
Коли ділили його одіж, кидали жереб.
44. Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, 45. бо затьмарилось сонце, і завіса храму роздерлася посередині. 46. Ісус закликав сильним голосом:
– Отче, у твої руки віддаю дух мій!
Сказавши це, він віддав духа.
47. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи:
– Справді цей чоловік був праведний.
48. Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, верталися додому, б’ючи себе у груди.
49. Усі його знайомі стояли оподалік, і жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на все те.
50. І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, людина добра і праведна, 51. що не пристав був до їхньої ради ні вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста, і очікував Божого царства. 52. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. 53. Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробі, висіченім у скелі, де ще ніхто не лежав.
54. То був день приготування і вже заходила субота.
55. Жінки, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, йдучи слідом за Йосифом, бачили гріб і як поклали тіло Ісуса. 56. Вернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
__________
Вони ремствують, нарікають на свою долю і йдуть за своїми похотями
У сьогоднішньому уривку Святого Письма йдеться про найбільших грішників. Проте… Чи не чинимо ми так само?
Ми хворіємо тілом – та й далі за себе не дбаємо . Харчуємся чим-небудь, не буваємо на природі, не робимо фізичних вправ. Тоді нарікаємо, що хворі, немічні, проте робимо все те саме по колу.
Ми хворіємо душею: гіршимо, обмовляємо, занедбуємо молитву, вперто не чуємо, що радить нам Бог через сумління та поради ближніх. А потім сушимо голову: чому в житті все шкереберть? Чому нема миру в серці.
Всі дороги починаються з малих кроків. І дуже важливо, в якому напрямку ці кроки будуть.
Буває, щодня треба робити вольове зусилля, щоб не зійти з дороги.
Дорога Христа на Голгофу була однією з найважчих, які лише можна уявити. Але вночі, напередодні, почувши голос Отця, Він прийняв Його волю.
Нехай наші дороги, часто набагато легші, стають впевненішими поруч із згадками про Сина Божого, який заради нас пішов на таку жертву. Щоб ми, обравши добро й любов, мали вічне щастя.
