Діяння Апостолів 8, 5-17.
- В тих днях Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. 6. Народ однодушно слухав уважно, що Филип говорив, слухаючи його й бачачи ті знаки, що він чинив, 7. бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи сильним голосом, і багато розслаблених та кривих видужувало. 8. Радість же була велика в тім місті.
- А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. 10. За ним усі, від малого до великого, слідом ходили, кажучи: – Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою.
- Вони його слухали уважно, бо він довго дивував їх чарами своїми. 12. Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, христилися чоловіки й жінки. 13. Увірував тоді й сам Симон і охристившися, тримавсь Филипа, і бачачи знаки й великі чуда, що робились, дивувався.
- Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра й Івана. 15. Ці прийшли й молилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, 16. бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в ім’я Господа Ісуса. 17. Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Духа Святого.
Євангеліє від Івана 6, 27-33.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
- 27. Дбайте не про їжу, що минає, а про їжу, що лишається на життя вічне, яку вам дасть Син чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.
- 28. Вони ж мовили до нього: – Що нам робити, щоб діла Божі чинити?
- 29. Ісус у відповідь сказав їм: – Діло Боже – вірувати в того, кого він послав.
- 30. Вони сказали: – Який знак робиш, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що чиниш? 31. Батьки наші їли в пустині манну, як написано: дав їм їсти хліб з неба.
- 32. Ісус сказав їм: – Істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець мій дає вам правдивий хліб з неба. 33. Бо хліб Божий – той, що з неба сходить і дає життя світові.
***
„…Хліб наш насушний Дай нам сьогодні…“ — молимо щодня про підживу для свого тіла, щоб могли жити. Добре розуміємо, що без їжі та питва не матимемо повноцінного існування.
Та чи так само дбаємо про духовну поживу. А чи, навпаки, навіть не відчуваємо потреби духовного зростання?
„Дбайте не про їжу, що минає, а про їжу, що лишається на життя вічне“ (Євангеліє від Івана 6, 27). Щоб зрозуміти пріоритетність шляху свого життя, напевно варто самим перед собою щиро відповісти — який голод відчуваю сильніше — фізичний чи духовний?
