Діяння Апостолів 12, 25 – 13, 12.
25. В тих днях Варнава та Савло, виконавши службу й узявши з собою Івана, прозваного Марком, вернулися з Єрусалиму.
1. Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом і Савло. 2. Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив:
– Відлучіть мені Варнаву й Савла на діло, на яке я їх покликав.
3. Тоді вони, постивши й молившися, поклали на них руки і відпустили.
4. І ці, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кипру. 5. Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником при них був Іван.
6. Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, найшли одного чоловіка, ворожбита, юдейського лжепророка, на ім’я Вар-Ісус, 7. який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву й Савла, хотів почути слово Боже. 8. Але Елімас, ворожбит, так бо перекладається його ім’я, виступив проти них і намагався відвернути проконсула від віри. 9. Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно 10. і мовив:
– О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, враже всякої правди! Не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? 11. Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і до часу не бачитимеш сонця.
І зараз же впала на нього мряка і темрява, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. 12. Тоді проконсул, бачачи, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою.
Послання до Євреїв 13, 7-16.
7. Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
9. Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. 10. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. 12. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. 13. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, 14. бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. 15. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
Євангеліє від Івана 8, 51-59.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
51. Істинно, істинно кажу вам: хто берегтиме моє слово, повіки не побачить смерть.
52. Юдеї йому сказали:
– Тепер ми знаємо, що біса маєш. Авраам помер і пророки, а ти кажеш: хто берегтиме моє слово, смерти повіки не зазнає. 53. Невже ти більший, ніж Авраам, наш батько, який помер? І пророки померли. Кого ти з себе робиш?
54. Ісус відповів:
– Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець мій, про якого кажете: він Бог наш – він мене прославляє. 55. Та ви його не знаєте, я ж його знаю. І якби я сказав, що його не знаю, я був би такий, як ви – брехун. Та я його знаю й бережу його слово. 56. Авраам, ваш батько, був радий на думку, що побачить день мій; і він бачив, і зрадів.
57. Юдеї йому сказали:
– П’ятдесят років ще не маєш і ти бачив Авраама?
58. Сказав їм Ісус:
– Істинно, істинно кажу вам: перше ніж був Авраам, я є.
59. І сягнули по каміння, щоб кинути на нього; та Ісус пройшов серед них і вийшов із храму.
Євангеліє від Матея 11, 27-30.
Сказав Господь своїм учням:
27. Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
28. Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. 29. Візьміть моє ярмо на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.
Завершуючи свої щоденні клопоти, коли приходимо додому після шаленого дня, різноманітних — приємних чи не дуже пригод, нам хочеться відпочинку. Здебільшого прагнемо відновити фізичні сили. Та такого ж цілення і оновлення потребує наша душа. „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас“ (Мт. 11, 28). Розмова з Тим, хто найдосконаліше нас знає: всі наші немочі та потреби, всі прагнення і страхи, всі мрії та переживання. Саме таке Спілкування здатне полегшити нашу щоденну дорогу, додати сил та надихнути на нові кроки. Тому дбаймо не лише про відпочинок нашого тіла, а передовсім — душі!
