Діяння Апостолів 16, 16-34.
16. В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала:
– Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!
18. Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа:
– Велю тобі ім’ям Ісуса Христа: вийди з неї!
І в ту ж мить він вийшов. 19. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20. Привівши ж їх до воєвод, сказали:
– Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.
22. І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. 23. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в’язницю й забив їх ноги у колоди.
25. Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в’язні слухали їх. 26. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. 27. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. 28. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи:
– Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.
29. Попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, 30. і, вивівши їх звідти, мовив:
– Панове, що мені робити, щоб спастися?
31. Ті відповіли:
– Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.
32. І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. 33. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.
Перше послання апостола Івана 1, 1-7.
1. Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – 2. а життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. Наша ж спільність з Отцем і з його Сином, Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб радість була повна.
5. Ось та вістка, що ми від нього чули й повідаємо вам: Бог – світло, і ніякої у ньому темряви немає. 6. Коли ми кажемо, що маємо з ним спільність, але ходимо в темряві, ми говоримо неправду й не чинимо правди. 7. Коли ж ходимо у світлі, як він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха.
Євангеліє від Івана 9, 1-38.
1. Одного разу проходячи, Ісус побачив чоловіка сліпого зроду. 2. Спитали його учні:
– Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?
3. Відповів Ісус:
– Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. 4. Поки дня, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. Поки я у світі, я – світло світу.
6. Сказавши те, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. 7. І сказав до нього:
– Іди, вмийся в Силоамській купелі (що у перекладі означає: Післаний).
І пішов той, умився, і вернувся зрячим.
8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили:
– Чи то не той, що все сидів і жебрав?
9. Одні казали:
– То він.
Інші:
– Ні, але подібний до нього.
Він же каже:
– Це я!
10. І спитали його:
– Як прозріли твої очі?
11. Він відповів:
– Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: піди до Силоаму й умийся. Пішов я, умився і прозрів.
12. Вони його спитали:
– Де він?
Каже той:
– Не знаю.
13. І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. 14. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь, і відкрив йому очі. 15. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм:
– Він поклав мені на очі грязь, я вмився і бачу.
16. Деякі з фарисеїв казали:
– Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи.
Інші мовили:
– Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода. 17. І знову кажуть сліпому:
– Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі?
Той відповів:
– Він – пророк.
18. Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того, що прозрів. 19. Спитали їх:
– Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить?
20. Батьки його у відповідь сказали:
21. – Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе.
22. Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом. 23. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте.
24. І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому:
– Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник.
25. Озвався той:
– Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу.
26. Вони йому сказали:
– Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі?
27. Той відповів:
– Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати?
28. Ті з лайкою накинулись на нього і сказали:
– Ти – його учень! Ми – учні Мойсея. 29. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.
30. У відповідь чоловік сказав їм:
– Тож воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. 31. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. 32. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. 33. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого.
34. Ті у відповідь йому сказали:
– Ти ввесь у гріхах родився і нас навчаєш?
I прогнали його геть.
35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього:
– Віруєш у Сина чоловічого?
Той відповів: – Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?
37. Сказав йому Ісус:
– І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він.
38. Тоді той сказав:
– Вірую, Господи!
Євангеліє від Івана 19, 25-27; 21, 24-25.
25. В той час при хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері:
– Жено, ось син твій.
27. Потім каже до учня:
– Ось мати твоя.
І від тієї хвилини учень узяв її до себе.
28. Це той учень, який те свідчить і який написав те і знаємо, що його свідчення правдиве. 29. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.
Коли нам важче вірити? В час тривоги, коли хапаємося за кожну соломинку, шукаємо порятунку, спокою чи в час радості, коли світ, ніби живе в одному ритмі з нами?
Коли наша віра правдивіша і сильніша — коли просимо чи коли дякуємо?
Які можуть бути виміри чи індикатори віри?
Вірити… Як дихати чи не дихати, як жити чи не жити — лише вповні і лише по-справжньому.
