Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 13, 4 – 14, 5.
4. Браття, любов довготерпелива, любов лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надувається, 5. не бешкетує, не шукає свого, не рветься до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хто чинить кривду, радіє правдою; 7. все зносить, все вірить, усього надіється, все зносить терпеливо.
8. Любов ніколи не минає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне, 9. бо знаємо почасти й почасти пророкуємо. 10. Коли настане досконале, недосконале зникне. 11. Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно, тоді ж – лицем до лиця. Тепер я знаю почасти, тоді пізнаю так, як і я пізнаний.
13. Тим часом остаються: віра, надія, любов – цих троє, але найбільша з них любов.
1. Понад усе дбайте про любов, жадайте духовних дарів, особливо дару пророцтва. 2. Хто б говорив мовами, не людям говорить, але Богові; бо ніхто його не розуміє, він говорить духом таємні речі. 3. Хто ж пророкує, говорить людям на повчання, попередження і розраду. 4. Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву. 5. Я бажав би, щоб ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували; бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, хіба що він поясняє, щоб Церква мала повчання.
Послання Апостола Якова 5, 10-20.
10. Браття, візьміть за приклад страждання й довготерпіння пророків, що говорили іменем Господнім. 11. Глядіть: ми називаємо блаженними тих, що зносять страждання. Ви чули про страждання Іова і знаєте, який кінець мав він від Господа: Господь бо повний жалю і милосердя.
12. А перш за все, брати мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні якою іншою клятвою. Хай ваше «так» буде «так» і ваше «ні» – «ні», щоб вам під суд не впасти.
13. Страждає хто між вами? Хай молиться. Радіє хто? Хай псалми співає. 14. Нездужає хто між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони моляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. 15. Молитва віри спасе недужого, і Господь його підійме; і як він вчинив гріхи, вони йому простяться. 16. Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші і моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу. 17. Ілля був чоловік такий самий, як ми; він став молитися, щоб дощу не було, і не було на землі дощу три роки та шість місяців. 18. Потім він знову став молитися, і небо дало дощ, і земля вродила плід свій.
19. Мої брати, коли хто з вас відступить від правди і коли хто його наверне, 20. хай знає, що той, хто навернув грішника з хибної його дороги, спасе його дущу від смерти і силу гріхів покриє.
__________
Євангеліє від Матея 20, 1-16.
Сказав Господь притчу оцю:
1. Царство небесне подібне до чоловіка-господаря, що рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. 2. Домовившись із робітниками по динарію денно, він послав їх у свій виноградник.
3. А вийшов коло третьої години, побачив інших, що бездільно стояли на ринку. 4. І сказав їм: – Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам.
5. І ті пішли. Коли він знову вийшов, біля шостої та дев’ятої години, зробив так само. 6. Вийшовши коло одинадцятої, стрінув інших, що стояли, і сказав їм:
– Чого тут увесь день стоїте бездільно?
7. Кажуть йому:
– Бо ніхто не найняв нас.
І він сказав їм:
– Ідіть і ви у виноградник.
8. Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: –
Поклич робітників і дай їм заплату, почавши від останніх аж до перших.
9. Ті, що прийшли коло одинадцятої години, взяли по динарію. 10. Коли приступили перші, думали, що дістануть більше. 11. Але й вони взяли по динарію. І взявши, стали ремствувати на господаря, 12. кажучи:
– Ті останні одну годину працювали, і ти зрівняв їх з нами, що несли тягар і спеку дня.
13. Той, відповідаючи одному з них, сказав:
– Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія ти згодився був зо мною? 14. Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. 15. Хіба не вільно мені робити зо своїм, що захочу? Чи око твоє лукаве тому, що я добрий ?
16. Так то останні будуть перші, а перші – останні.
Євангеліє від Луки 4, 22-30.
22. Того часу дивувалися люди словам ласки, що виходили з уст Ісусових, і говорили:
– Чи він не син Йосифа?
23. Він сказав їм:
– Ви, певно, скажете мені цю приповідку: лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут у твоїй батьківщині.
24. І він додав:
– Істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають у його батьківщині. 25. Та я вам кажу по правді: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як зачинилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю; 26. однак ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в Сидон-краю, до вдови жінки. 27. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана.
28. Почувши це, всі в синагозі сповнилися люттю 29. і, вставши, вигнали його геть за місто і вивели на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. 30. Та він, пройшовши серед них, пішов далі.
__________
Страждає хто між вами? Хай молиться. Радіє хто? Хай псалми співає.
Простий рецепт на щодень, аби залишатися з Богом, які обставини б тебе не переслідували. Маєш смуток? Молсь, і побачиш все під іншим кутом. Маєш радість? Дякуй Богові, роздііли цю радість із Ним!
Нас іноді нізвідки опанувують негативні емоції: все погано, нічого не складається, ніхто мене не любить і не шанує. І саме тоді варто згадати про цей рецепт: молитва освітлить твій день, і ти побачиш надію в кінці цього “сумного тунелю”.
Ті останні одну годину працювали, і ти зрівняв їх з нами, що несли тягар і спеку дня
Хтось може подумати: я собі наприкінці життя буду молитися більше, більше ходити до церкви, і потраплю в Рай. Але є один нюанс: ми ніколи не знаємо, коли закінчиться наш земний “день”, коли зайде наше сонце. Тож до раю краще готуватися щодня, до того ж – із радісним натхненням. Адже праця у Божому винограднику – це не щоденний смуток і відчай, а творчість, зростання в мудрості й позитиві. І нехай деколи буває непросто, але ми точно знаємо, що не марнуємо себе, бо Бог дає нам такі випробування, які будують і розвивають нас.
І тими, хто приєнався до нас найпізніше, ми мали б радіти, навіть коли нам здається, що ми вже тут “вік гаруємо”, а вони пожинають наші плоди. Бо навіть якщо люди не оцінять нашої праці – її бачить бог, як ніхто. І Його любов дасть нам усе, що нам потрібно.
