Послання Апостола Павла до Филип’ян 2, 5-11.
5. Браття, плекайте ті самі думки в собі, що були в Христі Ісусі. 6. Він, бувши в Божій природі, не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом, 7. але зовсім зменшив себе самого, прийнявши вигляд слуги і ставши подібним до людини. 8. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної. 9. Тому його возніс високо і дав йому ім’я, що над усяке ім’я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос – Господь на славу Бога Отця.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28.
38. В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:
– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
41. Озвався Господь до неї і промовив:
– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. 42. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
27. Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:
– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. 28. Він озвався:
– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Так сумно спостерігати за тим, як людей змінюють матеріальні речі – гроші, влада, статус.
Коли той, хто був тобі близький, в одну мить перемінюється в когось чужого.
Бо що більше маємо – то більше прагнемо і стаємо залежні від цього.
Ті місця у наших серцях, які були платформою для стосунків, стають вмістилищем зовсім несутнього – гордості, пихатості.
Христос приходить у світ, щоб пригадати про наше покликання до щирості і простоти. Не прагнути всього, але малого, сутнього – любові.
Гордість закриває наші очі перед добротою, зав’язує руки і сковує думки. І від цього немає щастя людині.
