Святе Письмо з розважаннями на 28 грудня

Послання Апостола Павла до Євреїв 10, 35 – 11, 7.

35. Браття, не покидайте цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду. 36. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.

37. Ще бо трохи,

і той, хто має прийти, прийде, не забариться.

38. А праведник мій вірою буде жити;

коли ж він відступить,

моя душа не матиме вподобання у ньому.

39. Та ми не з тих, що відступають собі на погибіль, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.

1. Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказом речей невидимих. 2. Завдяки їй праотці наші мали добре свідоцтво.

3. Вірою знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.

4. Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог засвідчив, що приймає його дари; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.

5. Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не найдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено про нього, що він угодив Богові. 6. Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, що його шукають.

7. Вірою Ной, діставши об'явлення небесне про те, чого ще ніхто не бачив, збудував богобоязливо ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став наслідником праведности, що від віри.

Євангеліє від Марка 9, 10-16.

10. В той час учні, зберігши слово Ісуса, питали один одного, що воно значить воскреснути з мертвих.

11. І спитали вони його:

– Чому книжники кажуть, що Ілля прийде перше?

12. Він відповів їм:

– Ілля має прийти перше і знову все до ладу привести. Але як то воно про Сина чоловічого написано, що він мусить багато страждати й бути погордженим? 13. Однак кажу вам, що Ілля вже був прийшов, і вони вчинили з ним, що хотіли, як написано про нього.

14. Вернувшися до учнів, побачив навколо силу народу і книжників, що сперечалися з ними. 15. Як тільки ввесь народ його уздрів, здивувався вельми і, біжачи до нього, став його вітати. 16. Він спитав їх:

– Про що сперечаєтеся з ними?

Євр.10, 36: "Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю".

Коли ми поруч із рідними чи давно знайомими, то є такими, якими є, тобто справжніми. І наша справжня поведінка, характер далеко не завжди відповідає тому, як поводимося „на людях“, де маємо „тримати марку“. Це з одного боку добре, бо почуваємося комфортно та з іншого, нашою справжністю не завжди легко.

З Господом ми теж зазвичай поводимося, як з найріднішим. Не соромлячись показувати всі свої сторони. Зрештою, Він їх знає краще за нас. Але від цього ми не завжди готові працювати над собою, виходити за межі нашого комфорту, виробляти певні риси, що допоможуть нам відповідати Божому створінню.

І власне це й дивно. Адже саме найрідніші заслуговують наших найкращих рис, найкращої поведінки. Можливо, все таки варто докладати до цього зусилля?