Послання Апостола Якова 3, 1-10.
1. Браття, нехай між вами не буде багато тих, що хочуть стати учителями, знаючи, що за те приймемо більший засуд. 2. Всі ми бо чимало чинимо провин. Коли хто не завинить словом, той чоловік досконалий, що може загнуздати й усе тіло.
3. Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом. 4. І кораблі також, хоч які вони великі і хоч які сердиті вітри ними гонять, вони кермуються маленьким стерном по волі стерника. 5. Так само і язик – член маленький, але й чваниться вельми! Глядіть, який вогонь малий, але палить величезний ліс! 6. І язик – вогонь, цілий світ неправди! Язик, розсівшися між нашими членами, бруднить усе тіло; він запалює все колесо нашого життя, сам запалений вогнем пекельним. 7. Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. 8. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він зло, що спокою не знає, повний смертельної отрути.
9. Ним ми благословляємо Господа й Отця, і ним кленемо людей, що сотворені на подобу Божу. 10. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб воно так було.
__________
Євангеліє від Марка 11, 11-23.
11. В той час увійшов Ісус у Єрусалим, у храм, і оглянув усе; а що було вже пізно, вийшов з дванадцятьма у Витанію.
12. На другий день, коли вони виходили з Витанії, зголоднів він. 13. Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не найде чого на ній, та підійшовши до неї, окрім листя не найшов нічого, бо ще не була пора смоков. 14. І звернувшись до смоковниці, промовив:
– Нехай ніхто повіки не їсть плоду з тебе!
Учні його чули це.
15. Приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус став виганяти тих, що продавали й купували в храмі; він перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, 16. і не дозволив, щоб хто переносив що через храм. 17. Навчав він їх і казав їм:
– Хіба не написано: дім мій домом молитви назветься для всіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!
18. Почули це первосвященики й книжники й шукали, як би його погубити, але боялися його, бо ввесь народ дивувався його науці. 19. А як настав вечір, він вийшов за місто.
20. Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня. 21. Тоді Петро, згадавши, каже йому:
– Учителю, дивися, смоковниця, що прокляв єси, усохла.
22. Ісус у відповідь сказав їм:
– Майте віру в Бога. 23. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що станеться те, що каже, буде йому так.
__________
Коли хто не завинить словом, той чоловік досконалий, що може загнуздати й усе тіло.
Як деколи буває важко не сказати своєї думки про якісь події або якусь особу! Якщо ми спробуємо стриматися – то будемо здивовані, наскільки в перші секунди нашого “пориву” це буває важко. Але все ж, опанувавши себе раз, вдруге ми зможемо це зробити із ще меншим зусиллям – щоразу ставатиме легше. І в якийсь момент ми помітимо, що “тримаючи думки при собі”, ми насправді звільняємо всередині місце для добрих і теплих роздумів, для приязні до інших. Що ці невисловлені дурниці не сидять далі в нас, а кудись зникають, розчиняються, і життя стає світлішим.
І звернувшись до смоковниці, промовив: – Нехай ніхто повіки не їсть плоду з тебе!
Кожного разу, читаючи ці слова Христа, ми дивуємося: чому ж Він так “жорстоко” повівся з деревом? Ну не вродило воно, а може й взагалі то був не сезон для плодів, а тут “Нехай ніхто повіки не їсть плоду”…
Але відразу після цього випадку Євангеліє розповідає нам про Єрусалимський храм, у якому жваво велася торгівля, але мабуть не так жваво – молитва… Храм не виконував свого основного призначення. І тепер, в наші дні, єдина стіна, яка від нього залишилася – це знаменита стіна плачу…
Основне призначення смоковниці – давати плоди. Кожне дерево має свої плоди, і не варто яблуні старатися родити груші, а горіхові – вишні. Так і ми: якщо нарешті зрозуміємо, яким “деревом” ми є – зможемо дати свій плід вчасно.
І можливо саме до тебе, що сумніваєшся, чи зможеш досягнути висот у своєму щирому покликанні, Ісус запевняє: “Хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що станеться те, що каже, буде йому так.”
