Псалом 142
О Господи, почуй мою молитву,* у твоїй вірності нахили вухо своє до мольби моєї; вислухай мене в твоїй правді.
І не входь у суд із твоїм слугою,* бо ніхто з живих не виправдається перед тобою.
Бо мою душу гонить ворог, життя моє топче в Землю,* він оселює мене в пітьмі, як давно померлих.
Дух мій тривожиться в мені* і серце моє жахається в мені всередині.
Я згадую дні давні,* роздумую над усіма вчинками твоїми і над ділами рук твоїх міркую.
До тебе простягаю мої руки;* моя душа, мов спрагла земля, тебе жадає.
Вислухай мене скоро, Господи, бо знемагає дух мій.* Не крий твого обличчя від мене, щоб я не став, як ті, що сходять у яму.
Дай мені вранці відчути твою милість, бо я на тебе покладаюсь.* Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити, бо до тебе я підношу мою душу.
Спаси мене, Господи, від ворогів моїх* – бо до тебе прибігаю.
Навчи мене творити твою волю, бо ти Бог мій.* Нехай твій добрий дух веде мене по рівній землі.
Живи мене, о Господи, імени твого ради,* у справедливості твоїй виведи з скорботи мою душу.І в гніві твоєму знищ моїх супротивників.* І вигуби всіх гнобителів душі моєї, бо я твій слуга.
Пс.142: “Навчи мене творити твою волю, бо ти Бог мій.”
Молячись, ми стверджуємо, що віддаємо своє життя Богові: “Нехай буде воля Твоя”. Та насправді, не завжди готові сприймати те, що послане нам з Неба. Адже нам би хотілося, щоб життя було безтурботне, без різних клопотів, коли все задумане стає реальністю. Але маємо безліч випробувань, викликів, які змушують нас по-іншому дивитися на світ і нам самих ставати іншими. Зазвичай ми сприймаємо це як покарання за щось, але чому практично ніколи як Божу волю, спрямовану на те, щоб ми змінили своє життя. Можливо все таки варто змінити ракурс сприйняття?
