Псалом 87
Господи, Боже мого спасіння,* я вдень кличу, і вночі перед тобою скаржусь.
Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва!* Прихили своє вухо до мого благання.
Душа бо моя наситилася горем,* і життя моє наблизилося до шеолу.
Мене залічено до тих, що сходять у яму.* Я став як чоловік, що допомоги не має.
Поміж мерцями моє ложе, немов убиті, що лежать у могилі,* що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки твоєї.
Поклав ти мене в глибоку яму,* у темряву та безодню.
Тяжить на мені твій гнів,* і всіма хвилями твоїми гнітиш мене.
Ти віддалив від мене моїх друзів,* зробив мене для них осоружним, мене замкнули, і я не можу вийти.
Очі мої знемоглися від печалі;* до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки.
Хіба для мертвих робиш чуда?* Хіба то тіні встануть, щоб тебе хвалити?
Хіба звіщатимуть у могилі твою милість,* у пропасті глибокій – твою вірність?
Хіба чуда твої в темряві будуть відомі,* і твоя ласка в землі забуття?
Ось чому, Господи, до тебе я взиваю,* і моя молитва вранці йде тобі назустріч.
Чому, Господи, відкинув ти мою душу,* чому ховаєш своє обличчя від мене?
Я безталанний і конаю змалку,* я перебув страх твій – і умліваю.
Твій палкий гнів пронісся наді мною,* твої страхіття мене погубили.
Увесь час вони оточують мене, мов води,* усі разом мене обступили.
Ти віддалив від мене товариша і друга,* а із знайомих у мене тільки темінь.
Пс. 87: “До тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки”
З чого починається ваша щоденна молитва – з прохання , чи подяки? Кажуть, що та людина щаслива, яка перестає просити того, чого не має, а радіє тим, що має. Ми звиклі почуватися обділеними, нещасними. Ми втомлюємося від життя, в якому в нас нема і одного, і другого … й десятого. В гонінні за всім, що хотіли би мати, що хтось має, а ми ні – пропускаємо саме життя. Нам здається, що ми врешті добіжимо до якогось гідного рівня, щоправда й самі зазвичай не знаємо, яка межа цього рівня, і врешті заживемо. Та, керуючись таким принципом, ми не те, що не припиняємо біг і метушню, а й, через постійні невдоволення, неврози, відчуття пригніченості та втоми, взагалі не бачимо світу довкола себе.
Розпочнімо свій день із подячної молитви. А розплющивши очі, подивімося на все, що в нас є – цього більше, ніж досить, щоб бути щасливими і дарувати щастя іншим!
