Святе Письмо з розважанням на 11 липня

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 120 зач.; 16, 1-16.

1. Браття, поручаю вам Фиву, сестру нашу, служительку Церкви в Кенхреях, 2. щоб ви її прийняли у Господі, як личить святим, та щоб помогли їй у кожній справі, в якій тільки вона б вас потребувала, бо вона багатьом стала у пригоді та й мені самому.

3. Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, 4. які за мою душу свої голови виставляли, яким не я один дякую, але також усі Церкви поган; вітайте також їхню домашню Церкву. 5. Вітайте Епенета, улюбленого мого, первістка Ахаї для Христа. 6. Вітайте Марію, що багато для вас трудилася. 7. Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв'язнів, визначних між апостолами, які випередили мене в Христі. 8. Вітайте Ампліята, улюбленого в Господі. 9. Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і Стахія, улюбленого мого. 10. Вітайте Апелла, випробуваного в Христі. Вітайте Аристовулових. 11. Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте Наркисових, що в Господі. 12. Вітайте Трифену і Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персіду, що багато трудилась у Господі. 13. Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір. 14. Вітайте Асинкрита, Флегонта, Ерма, Патрову, Ерму і братів, що з ними. 15. Вітайте Філолота та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними. 16. Вітайте один одного святим цілунком. Усі Церкви Христові вас вітають.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 50 зач. 13, 4-9.

4. Сказав Господь притчу оцю:

– Вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і видзьобало його. 5. Інше впало на кам'янистий ґрунт, де не було багато землі, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7. Інше впало між тернину, і вибуяла тернина й заглушила його. 8. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.

9. Хто має вуха, нехай слухає.

іянь святих апостолів читáння.

Ді. 49 зач.; 26, 1-5; 12-20

1. В тих днях Аґриппа сказав Павлові:

– Дозволяється тобі про себе говорити.

Тоді Павло, простягши руку, почав свою оборону:

2. – Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять, 3. особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпеливо. 4. Яке моє життя було змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї. 5. Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найстрогішою сектою нашої віри – фарисеєм.

12. Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та дорученням первосвящеників, 13. у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що осяяло навкруги мене й тих, що йшли зо мною. 14. Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене гониш? Трудно тобі проти рожна бити ногою». 15. Я ж озвався: « Господи, хто ти?» Господь сказав: «Я Ісус, якого ти гониш. 16. Встань, отже, підведись на ноги! На те бо я тобі явився, щоб вибрати тебе слугою і свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі явлюся. 17. Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю, 18. щоб їм відкрити очі, щоб вони відвернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і насліддя між освяченими».

19. Тому, царю Аґриппо, я не спротивився небесному видінню, 20. а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, і також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога й доказали вчинками своє покаяння.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

1. Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечу кошару не ворітьми, а влізає деінде, той – злодій і розбійник. 2. Хто ж увіходить ворітьми, той – пастир овець. 3. Йому воротар відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і він кличе своїх овець по імени й виводить їх. 4. Коли виведе свої вівці, іде поперед них, і вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос. 5. За чужим вони не підуть, втечуть від нього, бо не знають голосу чужих.

6. Сказав їм Ісус цю притчу, та вони не зрозуміли, що він казав їм.

7. Тому Ісус іще раз промовив до них:

– Істинно, істинно кажу вам: я – для овець ворота. 8. Усі, скільки б їх не було прийшло передомною, – злодії і розбійники, і вівці не слухали їх. 9. Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько. 

 Переставл. блаж. Ольги, княгині Київської, у хрещенні названої Оленою

 Св. мц. і прехвальної Євфимії Мт. 50 зач.; 13, 4-9.
Ів. 35 зач.; 10, 1-9.

Вчора на прикладі життя апостола Павла  ми зауважили, що читання Святого Писання може привести двох читачів до абсолютно протилежних дій: одного до переслідування Ісуса в його учнях, а іншого – до проповідування Ісуса через проголошення Євангелія. У першому випадку немає зросту Слова Божого у людині, натомість, у другому такий зріст відбувається.

У сьогоднішній притчі ми маємо можливість продовжити ці розважання. Сіяч сіє зерно. Кожна зернина має у собі потенціал плоду, проте, він буде сповнений лишень внаслідок взаємодії із ґрунтом. У притчі зазначається, що саме від того, яким є ґрунт, залежить приношення зерниною різної величини плоду, або навіть відсутність плоду взагалі. 

Найперше, хочу чітко звернути увагу на те, що плодом зерна внаслідок співдії із ґрунтом може бути тільки зерно. Яким би не був ґрунт, завжди ідеться про зростання, дозрівання і приношення плоду зерном. Із пояснення притчі розуміємо, що тим зерном є Слово Боже, а ґрунтом є людське серце. Під серцем у Святому Писанні і в єврейській традиції, виходячи з даного контексту, розуміється здатність людини пізнавати і приймати рішення. Ґрунт – це можливість зерну прорости, живитися і, таким чином, принести плід. Однозначно розуміється, що наголос ставиться на спільний результат. У цій притчі вказується на те, що зерно, яке потрапило у ґрунт, дає можливість також і самому ґрунту дати від себе те, що «потребує» зерно. Людина у співдії із Словом Божим задіює свої дух, душу і тіло для того, щоб виявився плід Слова в особистому житті. 

Вже через пророка Ісаю Господь зазначає ефективність Слова: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс 55, 10-11). 
Описано вихід Слова від Бога і повернення до нього, які супроводжуються сповненням волі Божої.

Радіймо вже від того, що Слово прийшло у наше життя, і це сталося із волі Божої. Це не від наших діл, але тому, що він нас любить. 
Кожний має дари, закладені Творцем, які необхідно розпізнати Словом Божим і активувати їх у Святому Дусі. 

Господи, твоєю благодаттю ми прийняли хрещення, наповни нас мудрістю, яка є воплоченим твоїм Словом (1 Кор 1,30), щоб ми могли сповняти усі добрі діла, які ти наперед вже приготовив, щоб ми їх чинили (Еф 2, 8-10). Зміни твоєю ласкою наше серце, щоб воно могло вповні прийняти твоє Слово і дати йому зростати у нашому житті, щоб люди змогли бачити ці добрі діла, і прославляли Отця небесного, як ти цього навчав (Мт 5, 16).