Діяння Апостолів 14, 20-27.
20. В тих днях Павло вийшов з Варнавою в Дербу.
21. А як звістили євангеліє в тім місті і придбали чимало учнів, вернулись назад у Лістру, Іконію й Антіохію, 22. підкріпляли серця учнів і заохочували твердо триматись віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже. 23. Вони настановили їм по Церквах старших, а, після молитви й посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували.
24. І пройшовши через Пісідію, прибули в Памфілію 25. і, звістивши слово в Пергії, спустились в Атталію, 26. а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були передані ласці Божій на діло, яке довершили. 27. Прибувши ж і зібравши Церкву, розповідали все, що Бог учинив з ними та як він відчинив поганам двері віри.
Євангеліє від Йоана 9, 39 – 10, 9.
39. Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
– Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали.
40. Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому:
– Невже й ми сліпі?
Ісус їм сказав:
– Якби ви були сліпими, гріха б не мали; але тому що кажете: ми бачимо – гріх ваш зостається.
1. Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечу кошару не ворітьми, а влізає деінде, той – злодій і розбійник. 2. Хто ж увіходить ворітьми, той – пастир овець. 3. Йому воротар відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і він кличе своїх овець по імени й виводить їх. 4. Коли виведе свої вівці, іде поперед них, і вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос. 5. За чужим вони не підуть, втечуть від нього, бо не знають голосу чужих.
6. Сказав їм Ісус цю притчу, та вони не зрозуміли, що він казав їм.
7. Тому Ісус іще раз промовив до них:
– Істинно, істинно кажу вам: я – для овець ворота. 8. Усі, скільки б їх не було прийшло передо мною, – злодії і розбійники, і вівці не слухали їх. 9. Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько.
Йо. 9, 39: “Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали”.
Як часто ми не помічаємо очевидних речей. А коли в якусь мить, розуміємо, що все було на поверхні – прозріваємо і усвідомлюємо, наскільки, через якісь особисті фактори, були сліпцями. Чогось не помічали через надмірне захоплення чи надто велику довіру, чогось – через озлобленість, а ще щось – через зайнятість.
Перша думка, що до нас приходить: як можна було того не бачити, не розуміти. Чому раніше не помітила. Та саме в такі хвилі мусимо пам’ятати, що Господь усе робить вчасно. Що наше прозріння приходить саме в той час, коли ми дійшли до певної межі, за якою може бути запізно. І тоді для нас відкривається істина. Зумівши її зрозуміти, зможемо змінити і себе, і своє життя.
