Псалом 22
Господь – мій пастир:* нічого мені не бракуватиме.
На буйних пасовиськах він дає мені лежати;* веде мене на тихі води.
Він відживляє мою душу,* веде мене по стежках правих імени ради свого.
Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо ти зо мною.* Жезло твоє й палиця твоя – вони дають мені підтримку.
Готуєш стіл для мене перед моїми противниками;* ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок.
Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого,* і житиму в домі Господнім по віки вічні.
Псалом 5: “Господь – мій пастир: нічого мені не бракуватиме”
Ми просимо і просимо. Завжди чогось потребуємо. Постійно про щось турбуємося. Часто чогось боїмося.
Ми постійно просимо і зрідка дякуємо. А мало би бути цілком по-іншому. Ми повинні бути вдячними, бачити, за що дякувати, помічати дію Господа в нашому житті. Не бути прохачами, споживачами, яким постійно замало. А усвідомлювати – маємо понад міру всього, що нам потрібно. Але, як не прикро, ми не вміємо цінувати, сліпнемо від бажання мати більше, помножуємо свій голод, замість того, щоб збільшувати любов і вдячність.
Будьмо з Господом. Вірмо в Його щедрість і вміймо відчувати Його любов – тоді ніколи не виникатиме відчуття, що чогось бракне. А навпаки, навчимося ділитися усіма благами, з тими, хто їх справді потребує.
