Псалом 62
Боже, ти Бог мій!* Тебе шукаю пильно.
Тебе душа моя прагне,* тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній.
Отак і я у святині тебе виглядаю:* побачити силу твою й твою славу.
Бо твоя милість ліпша від життя,* уста мої славитимуть тебе.
Отак буду тебе хвалити поки життя мого,* у твоїм імені здійматиму мої руки.
Душа моя насититься, немов туком та оливою,* уста мої веселим голосом хвалитимуть тебе.
Коли згадаю на моїй постелі тебе,* під час нічних чувань розмишлятиму про тебе.
Бо ти прийшов мені на допомогу,* і в тіні крил твоїх я ликуватиму.
Душа моя до тебе лине,* мене підтримує твоя правиця.
Ті ж, які чигають на мою душу,* зійдуть у безодні підземні.
Їх віддадуть мечеві на поталу,* вони шакалів здобиччю стануть.
А цар возвеселиться в Бозі, хвалитиметься кожен, хто ним клянеться,* уста бо тих, що неправду кажуть, будуть закриті.
Псалом 62: “Тебе душа моя прагне, тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній”
Ви відчували колись спрагу за Богом? Було вам настільки самотньо без Нього, що ніщо не тішило? А хотілося колись прийти до Господа і просто побути поруч?
Цікаво… МИ відчуваємо тугу за людьми, місцями. Буває, що чогось хочемо настільки, що не спроможні встояти.
Але чомусь такі бажання ніколи не переповнюють нас стосовно Бога.
Так, ми молимося, ходимо до церкви, сповідаємося, але ніколи не сприймаємо Бога, як Когось настільки реального, щоб за Ним відчувати тугу. Зазвичай приходимо в час, коли щось турбує. Але дуже зрідка , щоб побути саме з Ним.
