Послання Апостола Павла до Римлян 2, 28 – 3, 18.
28. Браття, юдей не той, що таким є назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, 29. а той, хто юдей у скритості, і таке обрізання серця – за духом, не за буквою. Такому хвала не від людей, але від Бога.
1. Що, отже, більше має юдей або яка користь з обрізання? 2. Велика під кожним оглядом: поперше, тому що їм були довірені пророцтва Божі. 3. А що, коли деякі не повірили? Хіба їхня невіра знищить вірність Божу? 4. Ясно, що ні. Бо Бог правдивий, а кожний чоловік брехливий, як написано:
Щоб ти оправдався у твоїх словах
і переміг, коли будуть тебе судити.
5. Коли ж наша несправедливість виявляє Божу справедливість, що скажемо? Хіба Бог – по-людськи говорю! – несправедливий, коли наводить гнів свій? 6. Зовсім ні. Бож як мав би Бог світ судити? 7. Та коли Божа правда моєю неправдою збільшується йому на славу, навіщо ж мене ще як грішника судити ? 8. Чому, отже, деякі нас очорнюють і деякі говорять, нібито ми кажемо: «Робімо зло, щоб із нього вийшло добро»? На таких суд справедливий.
9. То що ж, хіба ми ліпші? Зовсім ні. Бож ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом, 10. як написано:
Немає справедливого ні одного;
11. немає тямущого,
немає, хто шукав би Бога.
12. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні.
Немає, хто добро творив би,
немає ні одного.
13. їхнє горло – гріб відкритий,
язик їх кує обман,
отрута гадюча у них під губами;
14. уста у них повні прокльонів і гіркоти.
15. Щоб проливати кров, швидкі їх ноги;
16. на їх дорогах злидні й руїна;
17. вони не відають дороги миру.
18. Немає страху Божого у них перед очима.
Діяння Апостолів 11, 19-26; 29-30.
19. В тих днях апостоли, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, дійшли аж до Фінікії, Кипру та Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. 20. Були ж між ними деякі з Кипру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. 21. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.
22. Чутка про це дійшла до вух церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. 23. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, 24. бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.
25. Тоді він вирушив у Тарс розшукати Савла 26. і, найшовши його, привів в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й навчали силу людей. Уперше в Антіохії називали учнів християнами.
29. Тоді учні, хто скільки міг, постановили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу; 30. що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави й Савла.
Євангеліє від Матея 6, 31-34; 7, 9-11.
31. Сказав Господь: Не журіться, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося? 32. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. 33. Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.
34. Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день журитиметься сам за себе. Доволі дневі його лиха.
9. Чи ж є між вами хто такий, що коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? 10. Або коли попросить риби, дасть йому гадюку? 11. Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять.
Євангеліє від Луки 10, 16-21.
Сказав Господь своїм учням:
16. Хто слухає вас, мене слухав; хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.
17. Вернулись сімдесят два з радістю, кажучи:
– Господи, ба й біси коряться нам з-за твого імени.
18. Він сказав їм:
– Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. 19. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – і ніщо вам не пошкодить. 20. Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що імена ваші записані на небі.
21. Того часу Ісус зрадів Святим Духом і промовив:
– Прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Мт. 6, 33: «Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться».
Ми розмінюємося на дрібниці. Витрачаємо свій час, своє життя на примарний успіх, який врешті лише спустошує і не приносить нічого взамін.
Нам шкода часу для себе, для своїх рідних, не кажучи вже про те, щоб збудувати взаємини з Богом – не поверхнісні, попри людське око, а щоб сформувати свою духовність.
Погляньте, як минають наші дні. Чи відчуваєте в них повноту життя? Хіба не здається, що отримуємо лише порожню оболонку, замість дозрілого плоду?
На що затрачаємо час? На що розмінюємо своє життя? Чим наповнюємо себе? Де в усьому цьому Бог?
