Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 9, 6-11.
6. Браття, хто скупо сiє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати. 7. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. 8. Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви
всього мали завжди подастатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло, 9. як написано:
Розсипав, дав убогим;
щедрість його триває вічно.
10. Той, що дає насіння сіячеві і хліб на поживу, помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости, 11. щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові дяку.
Євангеліє від Луки 5, 1-11.
1. Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати.
4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона:
– Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву.
5. Озвався Симон і каже:
– Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.
6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати.
8. Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже:
– Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік.
9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх піймали, 10. як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона:
– Не бійся! Віднині будеш ловити людей.
11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
Господь обдаровує кожного, хто дає зі всього серця – щиро і невимушено, що б то не було: гроші, час, опіку, тепло, турботу…
Все, що ми так дуже сильно хочемо зберегти, здебільшого втрачаємо. Бо справжнім – треба ділитись, лише тоді воно примножується.
І це філософія не лише грошей, але й усього іншого: що більше і щиріше ми віддаємо “на милостиню”, не очукуючи нічого взамін, то більше отримуємо – від Бога через багатьох людей та різні обставини.
Скупість обкрадає насамперед нас самих. Дароване щиро – не віднімає, а примножує.
